Сонні Роллінз

Сонні Роллінз народився в 1930 році в Гарлемі, в сім'ї вихідців з Віргінських островів. Почав освоювати музичні інструменти з ксилофона. Після раннього знайомства з творчістю Фетса Уоллера і Луї Армстронга, і особливо під впливом Луї Джоржано в 13 років почав вивчати альт-саксофон[7]. Після закінчення середньої школи, вчився у Вищій школі Бенджаміна Франкліна, впродовж навчання грав на тенор-саксофоні у джаз-бенді з саксофоністом Джекі Маклін, піаністом Кенні Дрю і барабанщиком Артом Тейлором. Вперше записався в 1949 році зі співаком Бабс Гонсалезом, тромбоністом Джей Джей Джонсоном, трубачем Майлзом Девісом і піаністом Бадом Пауеллом. Ця робота поклала початок стилю джазової музики хард-боп. У той час Сонні Роллінз перебував під впливом Чарлі Паркера і незабаром його помітив піаніст Телоніус Монк, який взяв під крило молодого саксофоніста і став його духовним наставником.

На початку 1950-ті роки молодий музикант мав уже дуже тверду репутацію завдяки роботам з Майлзом Девісом, Телоніус Монк, а також з Modern Jazz Quartet . Але справжній прорив стався в 1954 році, коли Сонні Роллінз з квінтетом Майлза Девіса записав свої найвідоміші композиції, що стали джазовими стандартами : «Oleo», «Airegin» і «Doxy». Він ненадовго приєднався до квінтету, але незабаром його залишив через проблеми з наркотиками.

Ще в 1950 році Сонні Роллінз був засуджений до трьох років позбавлення волі за озброєне пограбування. Відбувши в ув'язненні 10 місяців був умовно-достроково звільнений. У 1952 році порушив умови звільнення, будучи затриманим з героїном. У 1955 році був змушений пройти курс лікування від залежності в тоді ще єдиному центрі в США в Лексінгтоні, причому добровільно брав участь в перших дослідах лікування залежності метадоном . Після курсу лікування в 1955 році переїхав до Чикаго. В кінці року приєднався до квінтету Кліффорда Брауна — Макса Роуча, записавши з ним два альбоми. Після смерті Брауна в 1956 році, Сонні Роллінз продовжив роботу з Роучем, і записав кілька власних альбомів.

Його широко відомий альбом Saxophone Colossus, після якого саксофоніст отримав ще одне прізвисько, був записаний 22 червня 1956 року разом з піаністом Томмі Фленегеном, басистом Дугом Воткінсом і Максом Роучем на барабанах. На альбомі містилася найвідоміша композиція Роллінза "St. Thomas ", а також композиція «Strode Rode» і «Moritat»(версія Mack the Knife)

У 1957 році Сонні Роллінз випустив кілька альбомів у складі тріо саксофон — контрабас — ударні, без фортепіано, що було в новинку для того часу. У подальшій своїй кар'єрі Сонні Роллінз час від часу продовжував записуватися в складі такого тріо, де нерідко під час соло ударних або контрабаса, Сонні Роллінз грав на саксофоні ритм-секцію. Також, в 1957 році був випущений перший альбом в лінійці альбомів Сонні Роллінза, де він грав один, без будь-якого акомпанементу.

У 1959 році музикант відійшов від активної діяльності. Як він пояснює сам:

Я був дуже відомий в той час і відчував, що мені потрібно освіжити різні аспекти моєї майстерності. Я відчував, що на мені забагато всього і зашвидко, тому я сказав собі: «Почекай хвилину, я хочу йти своїм шляхом. Я не хотів щоб мене зіштовхнули з цього шляху, щоб я впав. Я хотів зібратись. Я практикувався на мосту, на Вільямсбурзькому мосту тому що жив тоді в Нижньому Іст-Сайді Оригінальний текст (англ.) I was getting very famous at the time and I felt I needed to brush up on various aspects of my craft. I felt I was getting too much, too soon, so I said, wait a minute, I’m going to do it my way. I wasn’t going to let people push me out there, so I could fall down. I wanted to get myself together, on my own. I used to practice on the Bridge, the Williamsburg Bridge because I was living on the Lower East Side at the time

Гра на мосту Сонні Роллінза послужила в 1990 році прототипом епізоду Moaning Lisa в мультсеріалі Сімпсони, де Ліза зустріла джазмена Мерфі Криваві Десни, що грає на мосту.

В кінці 1961 року Сонні Роллінз повернувся в музику, підписав контракт з RCA і в 1962 році разом з гітаристом Джимом Халлом, барабанщиком Беном Райлі і басистом Бобом Креншоу, записав один зі своїх найвідоміших і найпродаваніших альбомів The Bridge. Після цього альбому музикант випустив ряд різностильових, як студійних, так і концертних записів: так, альбом What's New заснований на латинській музиці, Our Man in Jazz став авангардним, Now's the Time — це збірник зіграних музикантом джазових стандартів, і інші. У 1966 році Сонні Роллінз написав саундтрек до фільму Елфі, який отримав Оскар за кращу музику до фільму і вийшов потім окремою платівкою. У 1970 році Сонні Роллінз знову пішов у відпустку. Захопившись східними релігіями, він подорожував по Японії, деякий час провів у монастирі в Індії (де захопився йогою і щодня з тих пір приділяв їй увагу) і повернувся на сцену лише в 1972 році. З цього часу і аж до 2011 року Сонні Роллінз записав безліч альбомів у різних стилях. Повернувшись з другої відпустки, він захопився такими напрямками, як ритм-н-блюз, фанк і поп, випустивши кілька альбомів з використанням електронних інструментів. У 1981 році записався (хоча і без згадки на альбомі) в трьох піснях групи The Rolling Stones на альбомі Tattoo You . У 1986 році про Сонні Роллінз був знятий документальний фільм Saxophone Colossus.

Сонні Роллінз — триразовий володар премії «Греммі»: за кращий джазовий альбом 2000 року This Is What I Do (2001), за краще інструментальне джазове соло 2005 року Without a Song: The 9/11 Concert (2006)[comment 2], і премії за життєві досягнення (2004)

З 2006 року є власником власної звукозаписної компанії Doxy Records, на якій і записав свій перший з 2000 року студійний альбом. З 2011 року знову знаходиться у відпустці, обіцяючи випустити новий альбом в 2015 році.

З 2010 року є членом Американської Академії Наук і Мистецтв[8]

З 1965 року був одружений; його дружина Люсіль була одночасно і його бізнес-партнером з позицій організації концертів, записів і т. ін. Сонні Роллінз овдовів в 2004 році.

Живе в Джермантауні, штат Нью-Йорк.

«Він ніколи не створює враження, що його імпровізація — це результат механічного або математичного процесу, що базується на поєднанні акордів, натомість слідує своєму мелодичному натхненню протягом імпровізації. У п'єсі „Freedom Suite“ він грає різноманітні теми до тих пір, поки до слухача не доходить — спочатку повільно, а потім швидше -, що вони взаємопов'язані. Така увага до мелодійної структурі імпровізації, як і до гармонійної, зробила Роллінза одним з найбільш знаменитих джазових імпровізаторів»[9] .

Харукі Муракамі включив Сонні Роллінза в другу книгу Джазових портретів, сказавши що "Є кілька причин, за якими мене приваблює Сонні Роллінз. Одна — це дивовижна відкритість при виконанні стандартних, звичайних на перший погляд речей, що робить його неповторним. Непомітно увійшовши в лоно мелодії, Роллінз спершу не поспішаючи розкриває її вміст і лише потім перекроює на свій лад, як би заводячи пружину заново. Залишаючи недоторканою зовнішню структуру, він вдається до текстових перестановок всередині композиції. Я не перестаю захоплюватися непередбачуваністю Роллінза ".

• 1973: введений в Зал слави джазу за версією журналу Down Beat
• 2001: Премія Греммі в номінації «За життєві досягнення»
• 2004: Премія Греммі в номінації «Кращий джазовий альбом»
• 2005: Премія Греммі в номінації «Кращий джазовий соло»
• 2006: Кращий джазовий музикант року[10]
• 2007: Polar Music Prize
• 2009: Австрійський почесний знак «За науку і мистецтво»
• 2010: Національна медаль США в області мистецтв
• 2010: Премія Майлза Девіса Монреальського міжнародного джазового фестивалю
• 2011: Премія Центру Кеннеді

1. Прізвище походить від відомого гравця футбольної команди Brooklyn Dodgers, пітчера Дона Ньюкомба, на якого Сонні Роллінз був схожий зовні
2. 11 вересня 2001 року Сонні Роллінз спостерігав з вікна руйнування Всесвітнього торгового центру в результаті теракту і був змушений евакуюватися з квартири, прихопивши з собою тільки саксофон. П'ятьма днями пізніше він виїхав до Бостона, де дав концерт в колледжі Берклі. Запис того концерту і вийшла в 2005 році, завоювавши Греммі 2006 року