Вербовець (Мурованокуриловецький район)

Після смерті Гурецького за його заслуги при взятті Смоленська король записав Вербовець його п'яти дочкам: Софії, Маргариті, Катерині, Єлизаветі, Дорофеї. Це було засвідчено люстрацією 1616 року. 1629 року дві частини Вербовця і частина Бахтина були у володінні Стефана Волянського, який мав повну владу над населенням своїх володінь^{[джерело?]}. У цей час багато православних ополячилися — прийняли католицьку віру. Від польського гноблення страждало і міське нанесення. Польська влада не зважала на самоуправління міста, обмежувала промисли і торгівлю. Розвиток ремесел занепадав. Польське гноблення в Україні викликало цілий ряд повстань.

Під час визвольної війни 1648—1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького Вербовець був остаточно спустошений, замок зруйнований, євреї і католики вирізані, а православне населення розійшлось в різні боки, так що люстрація 1665 року засвідчила повну відсутність хоча б одного селянина у тодішнього Вербовецького власника, галицького хорунжого Стефана Злочивського. У 1708 році Вербовець належав Олександру Грущинському, при якому піддавався руйнуванню козаками могилівського полковника Савви. Село було зруйноване, лише 28 селян втекло. А з 1765 року тимчасово володів Євстафій Дембовський. Після люстрації 1776 року у Вербовці було 144 двори. Приблизно в цей час старостою був Раденький, а в кінці XVIII ст. — Стефан Броневський, за якого Вербовець знову значно розрісся і зміцнів, славився багатими будівельними лісами на околицях і промисловим видобуванням селітри і поташу.

Під час приєднання Поділля до Росії Вербовецька староство було відібране від Броневського за те, що відмовився присягнути на вірно підданство російській імператриці і продано в 1793 році старшому раднику Дмитру Трощинському.

На час 1796 року Вербовець був назначений імператрицею Катериною ІІ повітовим містом, а з 1804 року проданий графу Собанському. З утворенням Ушицького повіту в 1804 році Вербовець став заштатним містом[2]. На старих документах збереглася печатка з написом: «Город Вербовец Каменец — Подольской губернии, Новоушицкого уезда».

У 1807 році до Вербовця було приписано два села: Житники і Дурняки (тепер Любомирівка). Потім було приписано Ставчани і частину Бахтина.

Населення панщини не відбувало. Землю орендували в поміщиків за велику ціну. Іноді орендні ціни на землю були більші від прибутків. Росло зубожіння населення.

У 1832 році у Вербовці була заснована міська Дума, що підпорядкувалась Новоушицькому магістру і введено міське управління з 1838 року.

Ще в 1862 році селянин Остап Леськов зірвав у волосному правлінні портрет царя і порвав його у відповідь на завершення переводу селян на викуп.

У квітні 1905 року відбувся масовий виступ селян проти поміщика для придушення виступу було викликано війська.

СРСР

В період встановлення радянської влади село стало самостійним, граф Собанський зник, а в Житниках націоналізовано його економію. Було ліквідовано приватну власність на землю.

Великі будинки в центрі міста, як їх називали тоді «заїзди» або «пеціння», що належали єврею Брейману, відійшли в державу і стали зерносховищами. Пізніше в них були колгоспні комори і склади. З часом були знесені, а на їх місці побудовано млин і олійний завод. Державі відійшов двоповерховий будинок колишнього жителя міста Урця, який виїхав в Америку. В цьому будинку знаходилася його приватна лавка. В наш час^[коли?] будинок належить школі. Двоповерховий будинок, куплений і подарований монахом своїм двом сестрам Боржемській Марфі та Марчинській Домні передано школі.

Старі будинки, якими володів житель міста Підгаєцький, перебудовано на єдиний торговельний комплекс, де розміщено промтоварний магазин господарських товарів. В двоповерховому будинку, що належить церковному духовенству, знаходиться шкільний інтернат.

У старому будинку, де в минулому знаходилась міська Дума, довгий час був виконком сільської Ради.

Після встановлення кордону між Новоушицьким повітом і Вербовцем, який ввійшов до Мурованокуриловецького району, до Вербовці ввійшли землі Таращі — назва походить від пана Таращанського, який нею володів, Микулинці, Переладино. Житницькі поля також увійшли до Вербовці. На сьогодні збереглися назви: Тараща, Микулина, Переладино, Житницькі поля. Від чого походить назва Микулина, поки що не встановлено. В період непу землі було пущено в продаж і заможні селяни купували наділи у держави.

Нові випробування принесла жителям села Друга світова війна. 20 липня 1941 року першими в село вступили угорці, за ними німці. Вони чинили розправу над мирними жителями. На фронти війни було мобілізовано 229 чол. На каторжні роботи в Німеччину було вивезено 64 чол. Усіх євреїв вивезли до райцентру і розстріляли.

Визволено Вербовець від німецької окупації 23.03 1944 року. Визволяли село 500-й батальйон 159-го польового укріпрайону під командуванням майора І. В. Сотникова та полковника І. М. Виноградова.

Війна заподіяла великі руйнування нашій країні. Не мало ран залишилося і жителям села Вербовця. З фронту не повернулося 117 чоловік. Багато залишилося інвалідами. Особливо великих руйнувань було нанесено сільському господарству.

У колгоспі було 2 пари коней, сільськогосподарська техніка постачалась недостатньо. Роботи майже всі виконувались вручну. Зовсім відсутніми були мінеральні добрива. Урожаї отримували низькі — по 6–7 ц. гороху, 8 ц. ячменю, 5 ц. гречки, 100—120 ц. цукрових буряків, 9 ц. пшениці, 7 ц. тютюну з одного гектара. Тож і не дивно, що на вироблений трудодень отримували 100—150 гр. хліба. Зовсім була відсутня грошова оплата. Але всі колгоспники працювали добросовісно.