Верени
Вере́ни — село в Україні, у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області. Населення становить 177 осіб. Орган місцевого самоврядування — Желдецька сільська рада.
село Верени | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Львівська область |
Район/міськрада | Кам'янка-Бузький район |
Рада | Желдецька сільська рада |
Основні дані | |
Засноване | 1515 |
Населення | 177 |
Площа | 0,799 км² |
Густота населення | 221,53 осіб/км² |
Поштовий індекс | 80424[1] |
Телефонний код | +380 3254 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°06′27″ пн. ш. 24°07′30″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
218 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 80424, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, с.Желдець |
Карта | |
Верени | |
Верени | |
Мапа | |
Про назву села
Колись у Західній Україні проживали давні булгари, предки сучасних чувашів, тому, можливо, назва села має булгарське походження. В чуваській мові є слово вěрене «клен», від якого може походити назва села. Тепер чуваші заселяють місця, далекі від Веренів, але їхні предки залишили в Західній Україні після себе назви багатьох населених пунктів, таких, як, наприклад, Жукотин, Верин, Хирів, Гавареччина, Кимир, Кукезів, Куткир, Якторів та багато інших.[2]
Історія
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 3 лани (близько 75 га) оброблюваної землі[3].
Конфесійний склад населення
При дорозі, що з'єднує районні центри Кам'янка-Бузька та Жовква через Батятичі, Желдець, Верени, Туринку стоїть культова споруда. Це каплиця Святого Миколая, до якої, за відсутності церкви в селі сходяться всі жителі.Має вона свою історію, що пов'язана із давнім хліборобським родом Пастернак. Був цей рід заможний, мав чимало землі, велике господарство. І на власні кошти збудував у 1835 році цю каплицю.
Див. також
Примітки
- Довідник поштових індексів України. Львівська область. Кам'янка-Бузький район
- Булгарська топоніміка в Східній Європі
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 154 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.