Вила-Ярузькі

Вила-Ярузькі —село в Україні, у Бабчинецькій сільській громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення становить 514 осіб.

село Вила-Ярузькі
Країна  Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Могилів-Подільський район
Рада Бабчинецька сільська громада
Основні дані
Засноване 1680
Населення 514
Площа 2,463 км²
Густота населення 208,69 осіб/км²
Поштовий індекс 24130
Телефонний код +380 4357
Географічні дані
Географічні координати 48°26′42″ пн. ш. 28°02′24″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 138 м
Водойми Мурафа, Лозова
Місцева влада
Адреса ради 24130, Вінницька обл., Чернівецький р-н, с. Вила-Ярузькі, вул. Центральна, 29
Карта
Вила-Ярузькі
Вила-Ярузькі
Мапа

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області.» увійшло до складу Бабчинецької сільської громади [1]

Історія села

Історія про село Вила-Ярузьські надрукована в 1893 р. в Трудах Подольського єпархіального історико-статистичного комітету. Село розташовано серед гір, що оточують село зі всіх сторін, при злитті двох річок Лозової та Мурафи. Остання розділяє село на дві частини і в кінці села з'єднується з річкою Лозовою в одно русло. Від цього, можливо, і виникла назва «Вила». Можливо Вилами–Ярузьськими названо село ще тому, що розташовано воно близько містечка Яруги. Перша згадка в документах у 15 столітті за 5 липнем. Найближча станція залізниці Могилів за 20 верст. Місцевість волога. Земля пісковита, частиною чорнозем.

Населення православні. Число прихожан в 1899 р. 674 чоловіків та 719 жінок. Всі вони селяни-землероби.

Маєток належав колись магнатам Любомирським, які передали його панам Матковським, потім володіли Белінські (Іосіф Степанович Белінський. Жив у маєтку. Землі 502 дес., під маєток 15 дес., рільної. 462, лісу 25 га), Боголюбови, був пан і Шаргородський.

Перший храм побудований в 1690 р. на гроші прихожан і проіснував два століття. Він згорів і на його місці звели кам'яний хрест. Священиком в 1840 роках був Симковський. Він судився з Матковським за примус селян додатково відробляти панщину.

В 1887 р. почали і в 1891 р. освятили новий храм (на балці дата 1888 р.) з дубу грушанського лісу, на честь святителя Миколая (архітектор В. В. Сазонов[2]). Служив тоді молодий Володимир Попов, студент Подільської духовної семінарії. Рукоположили його в 1888 р. в 20 років. Зібрані кошти селян 10 тис. рублів. Старовинна ікона св. Миколая є чудотворною та ікона Божої Матері, що знаходиться в с. Довжок. В селі був бронзовий дзвін 1774 р. з написом «Домна Анна…» на латині. Він висів біля криниці поруч з будинком Мелешко. Його вкрали у 1990 роках. Землі церковної під маєтком 2 дес 560 саж, ріллі 30 дес. Ці землі виділив в 18 ст. князь Любомирський.

Причтові побудови зроблені в 1886 р. на кошти Єпархіального будівничої компанії при допомозі селян. Церква потребує ремонту. Церковна школа існує з 1890 р. в своєму будинку (кошти селян (згоріла)). Олексій (Олександр) Лук'янович Боголюбов В середині 19 ст. він купив маєток у Маньковського (після розкріпачення). Доктор медицини, юрист. Він був призначений мировим суддею Ямп. Уїзду Камен.-Подільськ повіту, Бабчинеської волості. Садиба була обнесена великим муром. До цього дня збереглись величезні турецькі підвали-льохи. До 1930 року ще існувала кам'яна брама-вхід жовтого кольору. Мав практику як юрист, мировий суддя. Допомагав селянам добиватися своїх прав. З маєтку одна дорога вела зі шляху, інша доріжка вела на місток через Лозову на Грушанську гору, що вела в Могилів. Землі 212 дес. 1141 саж, пахот. 163 дес. 162 саж, лісу 15 дес. 108 саж, 33 дес. 103 саж. Лікував болгарських солдат. Троє померли від ран. Могили з гранітними пам'ятниками поруйновані на цвинтарі в 30 роки.

Дружина Катерина Андріївна Боголюбова була вчителькою, повитухою (приймала дітей при родах). У неї були свої п'ятеро чи шестеро дітей. Один син в Києві медик, другий у Петербурзі сільськогосподарник. Славилась вона і тим, що могла вигнати «бишигу» (запалення на обличчі, що лікується бабками-екстрасенсами). Землі в неї було 400 дес. 1548 саж., маєток 12 дес., 1380 саж., рильної 285 дес., 181 саж., ліса 27 дес., 1160 саж., неудобій 749 1733 саж. В 1911—1912 р. Боголюбова продала свою землю поземельному банку, який і продав землю на виплату селянам, а свій будинок продала земству для 4 класної школи.

Цвинтар напроти церкви тому, що під час розливів Мурафи переїхати на лівий берег, де було кладовище, було не можливо.

У володінні Боголюбових був і Халасів ліс над гранітними скалами. Він тягнеться до скіфського городища. Далі йде Паданів ліс аж до Скорочого яру, де Біла кирниця. Тут в лісі була Боголюбова дача, сторожка, з великим садом, та ямами-будівлями, де тримали гуси. Тому і яр називався Гусячий. Кажуть, що тут багато печер, що завалилися. Тут було знайдено ріг носорога, зброї скіфських та козацьких часів. Кожний шмат поля мав свою назву. Гора Кобила, а далі від стінки (лісок в яру) Попове поле, брід через річку Попова кладка, а далі починалася дорога, а далі водоспад.

Відомі люди

Пам'ятки
  • Ландшафтний заказник місцевого значення Мурафа

Примітки
  1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 31 жовтня 2021.
  2. Барановский Г. В. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников Института гражданских инженеров (Строительного училища) 1842—1892. С. 299

Література
  • Ви́ла-Яру́зькі // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.448

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.