Винничук Петро Миколайович

Петро Миколайович Винничук (нар. 16 серпня 1954, с. Росохач Чорківського району Тернопільської області — 30 травня 2012[1], м. Москва, Росія) український громадсько-політичний діяч, учасник підпільної Росохацької групи. Член Української Гельсінської спілки.

Петро Винничук
Петро Миколайович Винничук
Народився 16 серпня 1954(1954-08-16)
Росохач, Чортківський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Помер червень 2012 (57 років)
Громадянство УРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність громадський активіст
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня

Життєпис

Петро Винничук народився у селянській родині. Батько брав участь у національно-визволь­ному русі, був ув'язнений у 1949—1953 рр.

1970 року Петро Винничук закінчив 8 класів Росохацької школи.

Співніціатор створення (1972) національно-патріотичної підпільної організації Росохацька група.

5 листопада 1972 року з Володимиром Сеньківим та Володимиром Мармусом зірвав 2 червоні прапори, встановлені у рідному селі до «жовтневих свят». Учасник розвішуваня у м. Чорткові 4-х українських національних прапорів та розклеювання 19-ти листівок 21 січня 1973 на честь річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР.

11 квітня 1973 року був заарештуваний за «антирадянську агітацію пропаганду». 24 вересня 1973 року, разом з шістьма іншими членами організації, засуджений на закритому засіданні Тернопільського обласного суду за ст. 64 («участь в антирадянській організації») та 62 ч. 1 («антирадянська агітація і пропаганда») КК до 4 років позбавлення волі у таборах суворого режиму та 3 років заслання. Покарання відбував у лагері суворого режиму ЖХ-385/19 поблизу селища Лісний (Зубово-Полянський район, Мордовія). Восени 1975 р. етапований до табору ВС-389/37, пос. Половин­ка (Чусовський район, Пермська область). 30 квітня 1977 року прибув на заслання в селище Білий Яр (Томська область), звідти направлений у присілок Полуденовка (Томська область; усі — Російська Федерація). Працював на фермі. Листувався з В'ячеславом Чорноволом.

Від 1980 року в родинному селі, працював у колгоспі.

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х — активіст руху за незалежність України.

Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17 квітня1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Співзасновник товариства «Меморіал» у Чорткові (1989), член УРП, діяльний в українських товариствах.

Помер 30 травня 2012 року.

Нагороди

18 серпня 2006 року нагороджений орденом «За мужність» першого ступеня.

Примітки

  1. Мармус В. та інші Не стало ще одного Героя / В. Мармус, М. Мармус, В. Сеньків, М. Слободян, П. Вітів, В. Лотоцький, В. Овсієнко // Голос народу. — 2012.  34 (8 чер.). — С. 5. — (Пам'яті товариша).

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.