Росохацька група

Росоха́цька гру́па — підпільна група молоді із села Росохач Чортківського району Тернопільської області, що діяла на початку 1970-х років.

Діяльність групи

Учасник групи Володимир Мармус написав присягу, яка починалася словами: «Перед образом Святої Богородиці, перед лицем своїх товаришів урочисто присягаюся вірно служити Україні, боротися за її незалежність». Закінчувалася присяга так: «Якщо я зраджу, то хай рука друга зітре мене з лиця землі». Присягу прийняло десятеро хлопців: Володимир і Микола Мармуси, Петро Вітів, Петро Винничук, Василь Лотоцький, Володимир Сеньків[1], Андрій Кравець[2], Микола Слободян, Микола Лисий і Степан Сапеляк.

У ніч проти 22 січня 1973 року у Чорткові група провела акцію: встановила чотири синьо-жовті прапори та розвішала прокламації до 55-ї річниці проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради в Києві.

Члени групи збиралися йти у збройне підпілля. Вони збирали зброю (мали два пістолети, карабін та обріз), тренувалися в лісі користуватися нею. Але 19 лютого 1973 року почалися арешти. Першим заарештували Степана Сапеляка.

Наприкінці 1973 року у Тернополі відбувся суд. За статтями 62 (проведення антирадянської агітації і пропаганди) і 64 (створення антирадянської організації) Карного Кодексу УРСР Володимира Мармуса засудили до 6 років таборів суворого режиму і 5 заслання, Миколі Мармусу та Степанові Сапеляку дали по 5 років ВТК і 3 заслання, Володимиру Сеньківу і Петрові Винничуку — по 4 ВТК і 3 заслання, Миколі Слободяну, Василю Лотоцькому з Андрієм Кравцем — по 3 роки ВТК і 2 заслання. Петра Вітіва та Миколу Лисого не судили.

Про членів Росохацької підпільної організації Харківською правозахисною групою видана книжка «Юнаки з огненної печі»(2003), книга спогадів Володимира Мармуса «Доля обрала нас» (2004), відзнято документальний фільм "Прапори"(2018)

Нагороди

26 листопада 2005 року Степана Сапеляка за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи й незалежності, активну громадську діяльність нагороджено орденом «За заслуги» третього ступеня[3].

18 серпня 2006 року інших членів групи за громадянську мужність, виявлену 1973 року при піднятті національного прапора України у місті Чорткові Тернопільської області, активну участь у національно-визвольному русі нагороджено орденом «За мужність» першого ступеня[4].

Виноски
  1. СЕНЬКІВ ВОЛОДИМИР ЙОСАФАТОВИЧ - Український національний рух. Дисидентський рух в Україні (ua). Процитовано 8 березня 2021.
  2. КРАВЕЦЬ АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ - Інтерв’ю. Дисидентський рух в Україні (ua). Процитовано 8 березня 2021.
  3. Указ Президента України «Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих». Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 10 червня 2019.
  4. Указ Президента України «Про нагородження орденом „За мужність“». Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 травня 2009.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.