Вирізування

Станом на кінець ХІХ — початок ХХ століть вирізування широко застосовувалось по всій території Полтавської губернії. Ця техніка разом із лиштвою, зерновим виводом, виколюванням і мережками творила традиційне полтавське шиття біллю.

Біль — ручнопрядена нитка, вибілена в домашніх умовах краще, ніж полотно. Її сукали з двох тоненьких плоскінних ниточок і білили під час Петрівки[7]. Для традиційних вишивок білим по білому використовували таку нитку, а також фарбовану природними барвниками і небілену. На Гадяччині та Зінківщині характерні полтавські орнаменти білої вишивки виконували темно-синьою та коричневою ниткою[8].

Полтавському вишиттю були властиві геометричні та геометризовані рослинні орнаменти. Останні — то скомпоновані із геометричних елементів, виконаних лічильними техніками, стилізовані рослинні композиції з характерними назвами: «сосонки», «калина», «гарбузовелистя», «порічки», «шовковиця», «барвінок», «терен», «дубове листя», «хміль», «овес», «дубок», «берізка», «ягідки», «рожі», «колоски», «гречечка», «виноград», «сокирики», «огірочки», «гілки», «ламане дерево», «орішина», «полуничник»[9].

Вишивкою біллю загалом і вирізуванням зокрема на Полтавщині оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки, а також вишивали рушники. У вишивці жіночих сорочок найпишніше декорували рукави. Горизонтальні «ламані гілки» та інші стрічкові візерунки, де вирізувані елементи разом з вишивками лиштвою, верхоплутом, зерновим виводом та курячим бродом були скомпоновані у чіткі геометричні композиції, розміщували на уставках та деколи на підполиччі. Усю ж площину рукава святкової полтавської сорочки заповнювала вишивка, розташована одним із трьох варіантів: трьома вертикальними «ламаними деревами», горизонтальними «ламаними гілками» або рівномірною сіткою елементів по всій площині.

Вишивка вирізуванням на рукаві жіночої сорочки з Рівненської області

На Рівненщині, у Сарненському[10] та Володимирецькому районах[11], вирізуванням вишивали дещо відмінно, ніж на Полтавщині. Тут не вишивали хрестиків у кутах качалочки-периметра, а обходили їх стібками по колу (на зразок виколювання). Тому геометричні мотиви рівненського вирізування — «ризі» — мають заокруглені кути.

Такою технікою тут вишивали сорочки, фартухи, намітки[12] . У «заризаних»[10] сорочках Рівненщини вишивка розташовується горизонтальними смугами на уставках та широкою смугою вздовж рукавів від полика до манжета. Поряд з вирізуванням у орнаментуванні сорочок застосовують пряму гладь («настиланнє»), хрестик, верхоплут, зерновий вивід, курячий брід. Вишивка може бути або виключно білою, або мати червоні, сині або чорні вкраплення. Орнамент, що простягається вздовж рукава, зазвичай композиційно поділений на ромби. Це реалізується завдяки скісним смугам зерновим виводом, курячим бродом, хрестиком або гладдю. Такий поділ може відбуватись в рамках однієї широкої орнаментальної смуги, що викінчена обабіч покрайницями, які в свою чергу побудовані з трикутників розміром майже в половину ширини основної смуги[12]. Трикутники, як правило, у вершині мають невеликі викінчення, в основі яких лежить прямий хрест. Іншим варіантом декорування рукава є взір, де ромби (по 2-3 у ряд) щільно заповнюють центральну частину рукава. Усі вони можуть мати ідентичне заповнення, або ж крайні — відмінне. Вершини крайніх ромбів також мають невеликі викінчення. У обидвох випадках композиційного вирішення структурні ромби заповнюються вишивкою переліченими вище техніками мотивами ромб, хрест, косий хрест, восьмикутна зірка, тощо.

Окрім жіночих сорочок, у Сарненському районі «риззю переризували» [10] також забори ( «хвости» ) та чола наміток. Два чола, що при вив'язуванні опинялись навколо обличчя, декорували вузькими смугами вишивки. На кінцях — заборах — вишиті візерунки були ширші. Проте, іноді вони займали лише третину ширини намітки[12], бо саме такий об'єм вишиття відкривався сторонньому оку після ретельного згортання намітки перед вбиранням. У вишивці наміток білі узори риззю могли поєднуватись разом з іншими традиційними вишивками цього регіону: намітка могла мати біле чоло риззю і кінці, вишиті широкими червоними смугами заволікання, або білі забори і чола, вишиті червоним заволіканням чи червоно-синім верхоплутом або настиланнєм.

Жіноча сорочка з с. Суємці

На фартухах вишивка розташовувалась по подолу, приблизно на ширину п'яді[10], ніколи не досягала вище колін[12]. Структура вирізуваного орнаменту була подібна до широкої поздовжньої смуги на рукавах жіночих сорочок, проте у верхній частині покрайниця могла бути вигадливішою.

Вишивки вирізуванням (і біле шитво загалом) побутували у Баранівському районі Житомирської області (села Суємці, Смолдирів, Радулин, Дубрівка,…).

Тут деколи вирізування виконували зовсім без заплуток. В цьому випадку воно могло мати по двоє вирізаних клітинок впоперек на противагу звичайному варіанту по троє.

Вирізуванням на Житомирщині вишивали жіночі сорочки, які мали тут яскраво виражені локальні ознаки. Вишивкою оздоблювали уставки та рукава, манжети, комір та доволі широку, як для жіночих сорочок, пазуху. На комірі та манжетах використовували переважно непрозорі шви. На решті ж деталей поруч із вирізуванням були присутні пряма гладь, виколювання петельним швом, верхоплут. Рукав біля уставки збирали характерними призбирками. Вишивали вибіленими нитками на характерному для регіону сірому лляному полотні; це надавало вишивці додаткового акценту.

Замальовки візерунків вирізуванням із Житомирщини були опубліковані Оленою Пчілкою у її праці «Український народний орнамент: вишивки, тканини, писанки»[13].

Зовнішні зображення
	Полик жіночої сорочки з с. Голубече. Колекція Євгена та Тетяни Причепій.

У селах Крижопільського району поруч з архаїчними та традиційними для регіону вишиванками низзю побутували жіночі сорочки того ж безуставкового крою, але з поліхромним вишивками (що включали вирізування) на полику.

Такі вишивки містили вузеньку покрайницю згори, основний узор між двох смуг шабаку або набирування та мотиви-«медальйони» або спіралі стебловим швом під ним. Техніки, що застосовувались — вирізування, лиштва, штапівка, курячий брід, набирування. Вирізування робили сірим або поліхромним; воно могло не мати заплуток; тоді у поліхромному варіанті воно було ідентичне рос. цветной перевити. Поширеним було також і «сліпе» вирізування.

Вишивки, описані вище, називали у Шарапанівці «з бинди»[14].

Рукави буковинської сорочки, вишитої бісером, по низу оздоблені циркою

Циркою на Буковині називають особливий вид ажурної вишивки. За технікою виконання буковинська цирка подібна до вирізування, проте за філософією побудови узору — протилежна йому. При вишиванні циркою вирізують не орнаментальні мотиви, а тло між ними, тоді як власне мотиви заповнюють косою гладдю, «колодочками» або іншими непрозорими техніками.

Першим етапом у вишиванні циркою є обробка контурів усіх мотивів та периметра вишивки швом «качалочка». (Периметр також часто оздоблюють зубцями прямої гладі.) Далі орнаментальні мотиви заповнюють непрозорими техніками: прямою або косою гладдю, хрестиком, тощо. Після чого ззовні мотивів підрізують нитки піткання і основи через чисницю. Утворену сітку обкручують аналогічно вирізуванню, щоб на перетині основи і піткання з вивороту утворювались хрестики.

Циркою, виконаною шовковими нитками, на Буковині оздоблюють по низу рукави у сорочках, вишитих бісером. Побутували також «цирковані» сорочки — повністю оздоблені даною технікою.[15]