Вирій

Ви́рій[1][2] або и́рій, і́рій[3] — у міфології східних слов'ян тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання душ померлих і зимівлі птахів та інших тварин.

Запит Ирій перенаправлено сюди. Для інших значень див. Ирій (значення)
Запит Ірій перенаправлено сюди. Для інших значень див. Ірій (значення)
Лелека летить в ирій

Етимологія

Слово «вирій» — неясного походження. Вперше його зафіксовано у формі родового відмінка в «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть».[4] Існує гіпотеза, що словом «ирій» слов'яни спочатку називали небо, пересування повітряних мас. Тому «ирій» споріднене з «рій», «роїтися», «ринути».[5] Сучасні дослідники пропонують дві вихідні форми цього слова в давньоруській мові: «ирии» та «ирьи».[6] Також вирій, як країна, мав назву «тепли́чина»[7] за теплу погоду, що панує там.[8]

Образ вирію

Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо[9], або ж там літо, коли на інших землях зима й навпаки[8]. У вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Найраніше туди відлітає зозуля, що володіє ключами від вирію, і найпізніше з нього повертається. Часом птахи повертаються завчасно і мусять відпокутувати свій поспіх. Зокрема це відбито в народній пісні, де сокіл жаліється, що повернувся, коли на землі ще лежить сніг. Також у вирії зимують оводи, а комарів вітри восени відносять туди, а весною приносять назад[9]. Там існують теплі криниці з цілющою водою, багато водойм і ярів, тому у вирії ростуть надзвичайно великі рослини[8].

Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — Хорса. У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю. У вирії перебувають душі предків і душі ще ненароджених людей[9].

Окрім пташиного, іноді виділявся й гадючий вирій, що міститься під землею[10]. Часом він, однак, описувався розміщеним на небі чи в абстрактному версі — змії заповзали до нього по деревах[11].

Див. також

Примітки
  1. Вирій // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Вирій // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Ирій // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  4. Повість врем’яних літ. Київ. 1990. с. 358.
  5. Задорожний, В. Б. (2009). До етимології слів обрій і вирій. Мовознавство : Науково-теоретичний журнал (вид. 5). с. 44–52.
  6. Німчук, В. В. (1992). Давньоруська спадщина в лексиці української мови. Київ. с. 133, 345.
  7. Тепличина // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Булашев, Ґ. (1992). Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра. с. 271.
  9. Гнатюк, В. (2000). Нарис української міфології. Львів: Ін-т народознавства НАН України. с. 45–46.
  10. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко. Київ. 1990. с. 23–24.
  11. Маркевич, Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. Київ. с. 64.

Джерела
  • Гнатюк В. Нарис української міфології. — Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2000. — 263 с.
  • Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко.— K., 1990. — 261 с.
  • Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — К. : Довіра, 1992. — 414 с.
  • Вирій // Українська Релігієзнавча Енциклопедія.
  • Вирій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 158. — 1000 екз.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.