Хорс

Хорс (дав.-рус. Хърсъ) — друга назва бога Сонця; його відмінність від Даждьбога не встановлена, можливо, він його син; як великий бог Сонця згадується у «Слові о полку Ігоревім»; у Володимировому (Київському) пантеоні (олімпі) стоїть поруч з іншими головними богами язичницької пори[1].

Хорс
Божество в слов'янська міфологія

Літописи про Хорса

У «Повісті врем'яних літ» у списку серед 6 богів, яким Володимир велів встановити ідолів.

Хорса згадують серед головних божеств: «…Трояна, Хорса, Велеса, Перуна на боги обратіша», «вірують в Перуна і в Хорса…», «Слово о тім, яко погани суще язици кланялися ідолам, мнящі боги многі, Перуна і Хорса». Хорс часто фігурує поряд з Перуном. Вони обидва вважались небесними божествами.

Хорс згадується в апокрифі «Ходження Богородиці по муках», «Слові Христолюбця», у «Бесіді трьох святителів», «Легенді про доньку Шана» подніпровських болгар.

У «Повісті минулих літ» розповідається, що зображення Хорса стояло в Києві на пагорбі в числі найголовніших богів. А автор «Слова о полку Ігоревім» пише, що Всеслав Полоцький, перетворившись у вовка, перебігав дорогу великому Хорсові. «Всеслав князь людем судяше, князем гради рядяше, а сам в ніч вовком рыскаше; з Києва дорискаше до кур Тмутороканя, великому Хорсови вовком путь прерыскаше».

Культ Хорса був настільки популярним, що не згас з появою християнства. В апокрифічному пам'ятнику «Ходіння Богородиці по муках» записано: «Хорса, Велеса, Перуна на боги звернула».

Бог сонця чи місяця

Думки дослідників про роль Хорса суперечливі та неодностайні.

Збіг йо­го імені з іранськими xvar («ореол»), xor, xores, xorsid, xurset («променисте сонце») та індійськими hara, haras («вогонь») змушує вважати, що божество запозичене в іранських народів.

На підставі згадки Хорса в «Слові о пол­ку Ігоревім» в історії про князя-перевертня Всеслава більшість дослідників переконані, що Хорс є солярним божеством.

Однак Александер Брюкнер та Вітторе Пізані вбачали у фрагменті алюзію до місяця. Вітторе Пізані, нагадавши про міфологічний зв'язок вовкулацтва з місяцем, припустив, що в цьому фрагменті йдеться про рух Хорса зі сходу на захід уночі — в час, коли Всеслав пробігав із півночі на південь і назад. Александр Брюкнер припустив мож­ливість походження імені «Хорс» від праслов'ян­ського кореня *krsь, наявного в поль­ському слові wycharsły («виснажений»). Це могло пояснити алюзію до місяця, який регулярно «худне».

Таким чином Хорс уособлює місяць і виступає парою сонцю в обра­зі Дажбога. Отже він таки сяяв, але лише місячним світлом.[2]

Підтримує лунарність божества також російській релігієзнавець А. Бєсков. Він порівнює цю пару з божественними близнюками-протилежностями Ашвінами.[3]

На додаток місячне божество-чоловік узгоджується з припущенням Е. Гаспаріні та Лева Фробеніуса, що слов'янський світ, на відміну від Західної Європи, належить до євроазіатської зони, що характеризувалася культом міся­ця як символу чоловічої статевої сили.

Див. також

Примітки
  1. Хорс // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – Київ: Довіра, 2006. – C. 661. – 703 с. – ISBN 966-507-195-5.
  2. Ґейштор Александр. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. — К. : ТОВ «Видавництво „Кліо“», 2014. — С. 172-175. — ISBN 978-617-7023-22-6.
  3. Бесков Андрей. Восточнославянское язычество: Религиоведческий анализ. — Saarbrücken: LAP LAMBERT Academic Publishing, 2010. С. 77-161.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.