Вичівка

Існує дві основні версії виникнення назви села Вичівка, або в іншому варіанті Витчівка. Перша з них ґрунтується на слові виткати. Старі люди розповідають, що колись саме втікачі від татар принесли з собою вміння ткати полотно з конопель на ткацькому верстаті, а так як у навколишніх поселеннях цього не робили, то й прозвали село Вичівка. Друга версія походження назви села випливає із слова вичавлювати, вичавки. Можливо, звідси й назва — Вичівка.

Вичівка — село над річкою Стубла, лівою притокою Прип'яті, пінського повіту, в 3 окрузі поліційному, гміна Рачиск (Радчиск). Село має 86 дворів, 804 мешканці, церква св. Михайла, фундація Адама Скірмунта з 1837 р., має з давніх записів 2 ½ волок землі, близько 900 парафіян, філія в Бронниці. Власність Скірмунтів 26252 десятин. Місцевість низинна, багата на луги, рибу, у лісах дуби. Колись Вичівка була королівською, тримала її разом з іншим добром і селами королева Бона. Згадка про Вичівку в 1553 році знаходиться в «Огляді пущ» (ст. 88) і в Пєсцевій пінській книзі (ст. 215, 270, 271, 273). Казимир в своїй «екскурсії» згадував Вичівку як місце, де проводилась торгівля горшковими виробами.

Село Вичівка вперше згадується в документальних матеріалах в 1553 році.

В XIII ст. поселення, які були в Зарічненському районі, відносились до Галицько-Волинської держави. Але наприкінці XIII — на початку XIV ст. переходить під владу Литовської держави, де й перебуває до середини XVI ст. Після Люблінської унії 1569 року село Вичівка переходить під владу Польщі.

Польські королі вважали українські землі власністю своєї держави і роздавали грамоти на володіння цими землями своїм феодалам з правом експлуатації селян, які проживали на цих землях. Село попало у власність польського пана, який поселився в Пінську і володів землями всього повіту.

Після поділів Польщі село Вичівка відійшло до Росії, саме до Пінського повіту Мінської губернії.

Це сталося 1795 р. Вже в цей час село належало поміщикам Скірмунтам, про що свідчить архівний матеріал.

Так, у Центральному Державному Історичному Архіві Білорусі міста Мінськ є інвентар поміщицького володіння села Вичівка за 1845 р., що належало Генріху Скірмунту.

Як свідчать матеріали Мінської духовної консисторії, в 1837 році була споруджена в Вичівці Михайлівська церква.

Село Вичівка в цей час було центром Вишівської волості. Життя людей було злиденним.

Родзянко подарував Вишівський маєток своєму зятю — греку за походженням, Папанасофуло, який був губернатором у Бресті наприкінці XIX ст. Син Папанасофуло працював адвокатом у Пінську.

Папанасофуло вирішив продати свої землі у Вичівці та Олександрово. Покупців було декілька, у тому числі і син Скірмунта, колишнього пана, але він вирішив продати землі громаді села Вичівка, про що нотаріусом у Бресті були оформлені документи — купча на землю. А на пам'ять про себе Папанасофуло побудував у селі каплицю та поставив перед церквою ікону з зображенням святого Іллі. Каплицю зруйнували більшовики в період повоєнної антирелігійної кампанії — в 60-ті роки XX ст.

Ікону ще раніше перенесли в церкву, де вона стоїть і понині. На початку XX ст. у Вичівці крім школи існувала і духовна семінарія, де готовили священиків та вчителів початкових шкіл (приміщення розбите під час I світової війни). Протягом усього періоду I світової війни (1914—1918 рр.) на навколишній території тривали жорстокі кровопролитні бої. Через Вичівку дуже часто проходили військові.

У 1918—1920 роках влада змінювалась кілька разів.

На фронтах Другої Світової Війни і в партизанських загонах було 282 жителів, з них нагороджено 169 чоловік, 198 жителів села загинули під час війни. 8 березня 1944 року Вичівка була зайнята 212 стрілецькою дивізією РСЧА. В грудні 1966 року було відновлено Зарічненський район і до 2020 року Вичівка належала до Зарічненського району.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1616 осіб, з яких 744 чоловіки та 872 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1496 осіб.[2]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	1 504	99.4
білоруська	5	0.3
російська	4	0.3

В 1921 р. після семирічної перерви знову була відкрита школа. Хоч і польська, Але в ній навчали грамоти сільських дітей. Першим вчителем був горбачовський, потім його перевели в Іванчиці, Квятковський був директором школи, за Польщі працювали вчителями Гердусь Юзеф та його дружина Надія Борисівна. В 1937 р. побудований костел, у приміщенні якого знаходиться теперішній клуб. В 1939 році вперше в історії села почала працювати 7-річна школа з українською мовою навчання. Зі сходу України були присланя нові вчителі — Кислинська Надія Денисівна та Білоконь Галина Євгеніївна, яка стала директором школи. Обоє вони з Черкаської області. Школа працювала і з приходом німців до зими.

В селі Вичівка є загальноосвітня школа I—III ст., культурно-дозвільний комплекс, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, лісництво, аптека, амбулаторія сімейного лікаря та магазини. Неподалік від села розташований Ви́чівський зака́зник — ботанічний заказник Ви́чівський зака́зник — ботанічний заказник Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine. загальнодержавного значення. Площа 2762 га, створений у 1981 р. Перебуває у віданні Зарічненського лісгоспзагу. Охороняється рідкісне перехідне сфагнове болото зі цінними ягідниками журавлини, чорниці, брусниці. Населення станом на 1 січня 2007 року становить 1448 чоловік. Сільраді підпорядковані села Бродниця й Бутове.

У Вичівці є школа І-ІІІ ступенів, сільський клуб, бібліотека, відділення зв'язку, автоматична телефонна станція, будинок престарілих, лікарська амбулаторія, аптека. Неподалік від села розташований Вичівський ботанічний заказник.

Свято-Миколаївська церква «Архистратига Михаїла» в с. Вичівка (1834 рік)

• Мисюра Максим Йосипович — український радянський діяч, командир партизанського загону імені Ворошилова, голова виконавчого комітету Дубровицької міської ради депутатів трудящих Рівненської області. Депутат Верховної Ради УРСР 2-3-го скликань.

• Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.