Владичень

На території села знайдено залишки поселень епохи міді (Гумельницька культура, IV тисячоліття до н. е.), пізньої бронзи (кінець XX століття до н. е.), скіфського періоду (VI—V ст. до н. е.), перших століть н. е., Салтівської культури (VIII ст. н . е.) і періоду Київської Русі (X—XI століття).

Село засноване в 1804 році. За іншими даними засноване в 1812 році болгарами з Македонії. У XVII столітті на території нинішнього села Владичень утворилася забруднена місцевість, що розташовується між селами Котловина та Виноградівка. Молдовські жителі, які заселяли в ті часи ці місцевості, назвали цю місцевість умовно «Імпуціта», що в перекладі з молдовської означає «смердючий». Протягом цього часу територія сучасного села населялась імовірно вихідцями з села Болжеларе Філіпопільского повіту Болгарії (у той час регіон входив до складу Македонії). З року заснування до 1850 року село заселяли носії таких прізвищ як Топал, Мавров, Мільов, Нерчевський, Карапетров, Гогів, Каназірський, Кацарський, Дулгер, Плачков, Манойлов, Арнаут, Бакановський, Радів тощо. Через кілька десятків років — місцевість, будучи вже селом, набула зовсім іншого вигляду.

У 1870 р. селище мало власну печатку з гербом — зображенням рака.

У 1878 році за фінансової підтримки парафіян в селі була зведена Свято-Миколаївська церква. Будівництво розпочалося в 1871 році. Церква була названа на честь Миколи Чудотворця.

У 1913 році в селі відбулися виступи малоземельних селян, незадоволених роботою землевпорядної комісії.

У 1918—1940 рр. жителі села активно виступали проти окупації краю Румунією, брали участь в Татарбунарському повстанні 1924 року.

У 1940 році, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа село входить до складу СРСР.

Незабаром, румуни відвойовують село.

Владичень був останнім населеним пунктом на теренах Одеськоъї області того часу, визволеним Червоною Армією від фашистських загарбників 27 серпня 1944 року.

У 1967 році церква святого Миколи Чудовторця була зруйнована атеїстичним режимом, а залишки будівельних матеріалів були розкрадені.

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

1 березня 2001 за розпорядженням Одеської облдержадміністрації на місці колишнього книжкового складу поряд зі школою був зареєстрований Свято-Миколаївський храм Української православної церкви (Московського патріархату).

У 2004 році Голова Одеської обласної адміністрації Сергій Гриневецький розпорядився виділити з обласного бюджету 700 тисяч гривень (~ $ 100 000) на підготовку села до святкування «60-річчя визволення Одеської області від німецько-фашистських загарбників 27 серпня 1944». На ці кошти було зроблено ремонт Будинку культури, школи, сільської ради, акушерського пункту та бібліотеки. Також 27 серпня 2007 року в центрі села навпроти школи був побудований обеліск на честь «радянських воїнів-визволителів» (скульптор А. Копйов). На тому ж місці був відновлений фундамент Свято-Миколаївської церкви, зруйнованої в 1967 році, і поставлено великий православний хрест.

На початку березня 2020 року, місцевою владою, у селі було демонтовано пам'ятник В. Леніну[1].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]