Власов Юрій Петрович

Народився в місті Макіївці (Донецька область). Батько — Петро Парфенович Власов (Владимиров) (1905—1953) — розвідник, журналіст і дипломат, фахівець з Китаю. Мати — Марія Данилівна — народилася на Кубані, завідувачка бібліотеки (померла в 1987 році).

З відзнакою закінчив Саратовське суворовське військове училище (1953) і Військово-повітряну інженерну академію імені М. Є. Жуковського в Москві (1959). Після закінчення академії, отримав звання старший лейтенант (спеціальність — інженер по авіаційному радіозв'язку).

У 1960—1968 роках — інспектор по спорту ЦСКА. У травні 1968 року подав рапорт про звільнення в запас, був звільнений у званні «капітан»[2].

Навесні 1957 року, Власов вперше став рекордсменом СРСР у ривку (144,5 кг) і поштовху (183,0 кг), але менше ніж через місяць, Олексій Медведєв — повернув собі рекорди. Першого успіху на чемпіонатах СРСР Власов досяг у 1958 році, посівши 3-е місце (470 кг). В 1959 році він захопив лідерство у важкій вазі, на змаганнях не програвав до Олімпійських ігор 1964 року.

Тріумфальні 1959—1963 роки

Власов (в центрі) на п'єдесталі на Олімпійських іграх 1960 року в Римі

На Олімпійських іграх в Римі, 10 вересня 1960, Власов вижав 180 кг (стільки ж, скільки і Джеймс Бредфорд з США, який у підсумку став срібним призером), взяв 155 кг (випередивши найближчих конкурентів на 5 кг) і штовхнув 202,5 ​​кг, що дало в сумі 537,5 кг (Бредфорд відстав у поштовху на 20 кг, а в сумі — на 25 кг).

Поштовх Власов почав, коли всі конкуренти вже закінчили змагання. Перша спроба — 185 кг, олімпійське «золото» і світовий рекорд в триборстві — 520 кг (колишній належав з 1955 року американцеві Полу Андерсону. Друга спроба — 195 кг — і світовий рекорд в триборстві стає вже 530 кг. Третя спроба — 202,5 кг (світовий рекорд); остаточний результат у триборстві — 537,5 кг — став не тільки світовим рекордом, але і перевищив феноменальні досягнення Андерсона — офіційно (512,5 кг) і неофіційно (533 кг) — показані в 1956 році.

У 1959—1963 роках основними суперниками Власова на міжнародній арені були спортсмени США, в першу чергу — Норберт Шеманські. Шеманські, незважаючи на свій вік — він народився в 1924 році — двічі (1961, 1962) відбирав у Власова рекорди світу в ривку і двічі (1962, 1963) ставав другим на чемпіонатах світу. Особливо завзятим було суперництво на чемпіонаті світу 1962 року, коли Шеманські програв всього 2,5 кг, вигравши жим і ривок.

З 1959 року Власов друкує нариси і розповіді, а через два роки він став лауреатом другої премії конкурсу на найкращу спортивну розповідь 1961 року (організатори — редакція газети «Радянський спорт» і Московське відділення Спілки письменників; перша премія не присуджена). На чемпіонат світу 1962 року Власов поїхав не тільки як спортсмен, але і як спеціальний кореспондент газети «Известия»[4].

Обкладинка книги «Особый район Китая. 1942—1945»

Перша книга — збірка оповідань «Себе подолати» — вийшла в 1964 році (ще до поразки на токійських Іграх).

У 1968 році, після відходу з великого спорту і звільнення з армії, Власов став професійним літератором. У наступні роки виходять повість «Біла мить» (1972) і роман «Солоні радості» (1976). Окремо стоїть книга «Особливий район Китаю. 1942—1945» (1973), яку Юрій Власов опублікував під псевдонімом батька (Владимиров). Книга стала результатом 7-річної (як пізніше згадував Власов) роботи в архівах, опитувань очевидців, у ній використані щоденники П. П. Власова[2].

Потім була довга перерва, протягом якого Юрій Власов писав в основному «в стіл». У 1984 році була видана книга «Справедливість сили», а в 1989 році вийшло її нове, перероблене видання (в книзі вказані роки написання: 1978—1979 і 1987—1989). Автобіографія за формою, книга містить численні екскурси в історію важкої атлетики, роздуми про спорт — і не тільки.

Більшість наступних книг Власова — історичні та публіцистичні, обидва цих жанру тісно переплетені.

Найбільш монументальний твір у творчості Власова — тритомник «Вогненний хрест», жанр якого визначений автором як «історична сповідь». Власов розповідав, що ідея написати роман про революцію з'явилася у нього в 1959 році, і тоді ж він почав збирати матеріали. З 1978 року Власов переніс кілька операцій на хребті; після операції 1983 року, коли він перебував на межі життя і смерті, він приступив до створення цілісного тексту. У 1991—1992 роках вийшло 2-томне видання, в яке не ввійшло близько третини написаного матеріалу; в 1993 році вийшло 3-томне видання. У цій трилогії Власов робить висновок про тотожність між ленінізмом і фашизмом і протиставляє більшовизм християнської моральності[5].

У 1990-ті роки Власов пише безліч публіцистичних статей, які потім були видані окремими збірками.

• 1985—1987 — президент Федерації важкої атлетики СРСР.
• 1987—1988 — президент Федерації атлетичної гімнастики СРСР.

Після визнання Держкомспортом СРСР у квітні 1987 року атлетичної гімнастики (бодібілдингу), як виду спорту була утворена федерація, першим президентом якої став Власов[6].

1989—1991 — народний депутат СРСР. Був обраний на повторних виборах по округу. Входив до Міжрегіональної депутатської групи. На I з'їзді народних депутатів СРСР 31 травня 1989 року виступив з промовою, в якій піддав гострій критиці КПРС і КДБ. Восени 1989 року — вийшов з КПРС.

30 березня 1992 року опублікував у газеті «Куранти» статтю «Сутінки демократії», в якій виступив проти проведених в Росії реформ і за відставку керівників держави[7].

• Себя преодолеть. — М.: «Молодая гвардия», 1964. — 270 с.
• Белое мгновение: Рассказы, повесть — М.: «Советская Россия», 1972. — 222 с.
• Владимиров П. П. Особый район Китая. 1942—1945. — М.: Агентство печати «Новости», 1973. — 656 с. — 150 000 экз.

Книга была переиздана в СССР (1977), издана на вьетнамском (1973), английском (1974, Индия; 1975, США), японском (1975), чешском (1975), немецком (1976, ГДР), китайском (1976, Тайвань; 2004, Китай) языках.

• Солёные радости. — М.: «Советская Россия», 1976. — 352 с.
• Справедливость силы. — М.: «Молодая гвардия», 1984. — 304 с.
• Формула мужества. — М.: «Знание», 1987. — 94 с.
• Справедливость силы. — Л.: «Лениздат», 1989. — 608 с. — ISBN 5-289-00374-6

2-е издание книги было расширено примерно в два раза. Впоследствии книга переиздавалась (1995: «Наука-Культура-Искусство», ISBN 5-88853-001-8; 2012: «Альпина паблишер», ISBN 978-5-9614-4286-1).

• Геометрия чувств. — К.: «Ленинградский комитет литераторов», 1991. — 256 с. — ISBN 5-85490-019-X
• Стужа. — 1992.
• Огненный крест. — М.: «Прогресс», «Культура», 1993. — ISBN 5-01-003925-7 — в трёх книгах:
  • Книга 1. «Женевский» счёт. — 512 с. — ISBN 5-01-003926-5
  • Книга 2. Гибель адмирала. — 656 с. — ISBN 5-01-003927-3
  • Книга 3. Бывшие. — 560 с. — ISBN 5-01-003928-1

Ранее, в 1991—1992 годах, в издательстве «Новости» вышли 2 тома книги.

• Верить!
• Кто правит бал: Сборник выступлений 1988—1992. — М.: «Пресса», 1993. — 304 с. — ISBN 5-7037-0264-X
• Русь без вождя. — Воронеж: Воронежская областная организация Союза писателей России, 1995. — 528 с. — ISBN 5-86742-027-2
• Мы есть и будем. — Воронеж: Издательство Воронежской областной типографии, 1996. — 718 с. — ISBN 5-87456-058-0
• Русская Правда. — 1999.
• Временщики (Временщики: Судьба национальной России: Её друзья и враги) — М.: «Детектив-Пресс», 1999. — 464 с. — ISBN 5-89935-002-4

Впоследствии книга переиздавалась (2005: «Эксмо», «Алгоритм», ISBN 5-699-09970-0).

• Красные валеты. — М.: «Алгоритм», 2005. — 360 с. — (Великий атлет России) — ISBN 5-9265-0233-0
• 93-й. Год великого поражения. — М.: «Алгоритм», 2006. — 288 с. — (Старая гвардия) — ISBN 5-9265-0246-2
• Великий передел. — М.: «ДПК Пресс», 2011. — в двух томах:
  • 1 том — 572 с. — ISBN 978-5-91976-010-8;
  • 2 том — 432 с. — ISBN 978-5-91976-011-5.

• Орден Леніна (1960)
• Орден Трудового Червоного Прапору (1969)
• Орден «Знак Пошани» (1965)

• Помер легендарний важкоатлет Юрій Власов, який народився в Україні// Еспресо, 13.2.2021