Вознесіння Господнє (свято)

Святкування цього свята має велике давнину. Євсевій, має натяки на святкування в IV столітті.[4] На початку V століття, Блаженний Августин каже, що це свято апостольського походження, і він говорить що Церква святкувала Вознесіння задовго до нього. Часті згадки про нього є в працях св. Івана Золотоустого, св. Григорія Ниського. В паломниця Егерія говорить про вечірню цього свята. 

До кінця IV ст. святкування Вознесіння Господнього і П'ятидесятниці не розділяти. При цьому П'ятидесятниця сприймалась як особливий період церковного року, а не святковий день (напр., Тертуліан називає її «laetissimum spatium» (радісним періодом)[5]). У IV ст. П'ятидесятниця остаточно оформилася не тільки як особливий період після Пасхи (пор .: 20 правило I Вселенського собору), але і як самостійний свято (напр., 43-е прав. Ельвірського Собору (після 300 р)). Слідом за П'ятидесятницею в особливе святкування виділилося і Вознесіння.

На сході незважаючи на те що вже стараннями св. імператриці Олени на горі Елеон була побудована церква, в Сирії і Палестині до кін. IV ст. Вознесіння та Зішестя Святого Духа, ймовірно, ще святкувалися разом на 50-й день після Великодня.[6][7] Про таку практику спільного святкування пише паломниця Егер, повідомляючи, що в вечір П'ятдесятниці, всі християни Єрусалиму збираються на горі Елеон, «в тому місці, з якого Господь вознісся на небо», званому Імвомон, і відбувається служба з читанням Євангелія і Діянь апостольських, що оповідають про Вознесіння[8]. Втім, Егерія відзначає і вчинення святкової служби в Віфлеємі на 40-й день після Великодня, але на думку дослідників, в даному випадку мова йде не про свято Вознесіння, а про єрусалимське свято вифлеємських немовлят 18 травня (якщо це припущення вірне, паломництво Егерії слід відносити до 383 р, коли ця дата припадала на 40-й день після Великодня.

На думку Ж. Даньел, поділ 2 свят відбулося після засудження єресі Македонія на II Вселенському Соборі (381) і мало на меті підкреслити особливу роль Св. Духа в домобудівництві спасіння. Вказівки на окреме святкування Вознесіння Господнього зустрічаються у свт. Григорія Нісського[9] і в антіохійських проповідях свт. Іоанна Златоуста[10]. Прямо про святкування 40-го дня після Пасхи як Вознесіння йдеться в «Апостольських постановах» (бл. 380 р.)[11]. Джерела V і наступних століть вже однозначно виділяють Вознесіння в окреме свято на 40-й день після Великодня.

На заході Перші відомості про святкування Вознесіння зустрічаються в проповідях єп. Хромата Аквілейского (388—407)[12] і в «Книзі про різні єресі» єп. Філастрія Брешіанського (383—391)[13], де серед великих свят на честь Ісуса, названі Різдво, Богоявлення, Великдень і «день Вознесіння», в який «Він зійшов на небо близько П'ятидесятниці», що може вказувати на нероздільність 2 свят (Вознесіння і П'ятидесятниці). В іншому місці Філастрій каже, що Вознесіння справляється саме на 40-й день, причому йому передує піст, який триває і після цього свята. Мабуть, поява нового рубежу в пасхальному періоді (Вознесіння, що святкується на 40-й день) викликала подив щодо часу початку посту — до або після П'ятидесятниці; до VI ст. було визнано правильним починати постити тільки після П'ятидесятниці, хоча символічно 40-денний період радості противопоставлявся 40 дням Великого посту[14]. До V ст. практика святкування Вознесіння утвердилася на Заході остаточно — наприклад, блж. Августин називає «чотиридесятницю Вознесіння» (Quadragesima Ascensionis) святом «найдавнішим і повсюдним»[15].

Храм Вознесіння на Оливній горі у Єрусалимi

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про це свято. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вираховує християнські свята в 8-ій книзі свого твору «Проти Цельса». Знавці обряду притримуються думки, що в перших трьох віках це свято святкували разом зі святом Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає це свято Вознесінням, а тільки «сороковим днем після Пасхи».

У IV столітті свято Господнього Вознесіння стає загальнознаним.

Свято Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий та інші. У 390 році за кошти християнки з Рима Пойменії на місці Вознесіння побудовано Храм Вознесіння на Оливній горі у Єрусалимі.

На цю відзнаку люди випікали обрядове печиво у формі драбинок, «щоб було по чому Ісусові вилізти на небо». Такий ритуальний хлібець носили на могилки, щоб в останнє разом пом'янути померлих.

Крім печива, готували також пласкі млинці з пшоняного борошна, у деяких місцях пекли паски і фарбували крашанки на поминки.

Селяни в цей день обходили свої посіви, качали на них крашанки, оскільки «на Вшестя вже починає викидати колос». До цього дня намагалися повністю обсіятися, бо через десять днів буде Трійця. Також в цей день існує багато прикмет, пов'язаних з родючістю. Оскільки свято припадало на розпал праці в полях, у цей день потрібно було їсти яйця і таким чином умилостивити польових духів на добрий врожай.[16]

Напередодні Вознесіння віряни йдуть до церкви для сповіді і причастя, а у четвер у храмах відбувається урочисте богослужіння з нагоди Вознесіння Господнього. Вважається, що у Вознесіння Господь ходить серед людей та чує їхні прохання, тому варто молитися і просити здоров'я своїм близьким та рідним. [17]

Великим гріхом вважається працювати в цей день, треба присвятити його спілкуванню з рідними та близькими, молитися про їх здоров'я. [18]

• 26 травня 1093 року, в день Вознесіння Христового, відбулася битва на річці Стугна, в якій руське військо було розбите половцями[19]. На думку руського літописця ця поразка була бичем Божим «щоб коли-небудь, смирившись, ми опам'яталися, [одійшли] од злої путі. Через це в празники Бог насилає нам тужбу, як воно сталося в се літо…»[20].

• Вознесіння Ісуса
• Вознесіння Ісуса в християнському мистецтві
• Свято Преображення

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вознесіння Господнє (свято)