Войнаровський Андрій Іванович
Андрій Іванович Войнаровський (близько 1689 — 1740) — осавул Війська Запорозького протягом 1701–1716 років. Небіж та спадкоємець гетьмана Івана Мазепи по материнській лінії.
| Андрій Войнаровський | |
|---|---|
| Народився |
бл. 1689 Володимир, Річ Посполита |
| Помер |
1740 Якутськ, Російська імперія |
| Країна |
 Річ Посполита |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія (1659—1817) |
| Військове звання | осавул Війська Запорозького |
| Рід | Войнаровські |
| Батько | Ян Войнаровський |
| Мати | Олександра Мазепа |
| У шлюбі з | Ганна Мирович |
| Діти | Станіслав, Кароліна-Елеонора[1] |
 Герб | |
Один з представників польсько-українського шляхетського роду Войнаровських.
Біографія
Син шляхтича Яна Войнаровського від його другого шлюбу з Олександрою Мазепою, рідною сестрою гетьмана Івана Мазепи. Виховувався при гетьманському дворі свого дядька. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі та Дрезденському університеті (Саксонія). Деякий час перебував при дворі короля Августа ІІ Сильного.
Осавул Війська Запорізького. Власник великих маєтностей на Лівобережній Україні, довірена особа гетьмана, активний учасник його антимосковських дій.
1708 — разом із Мазепою та групою старшин перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ.
Після поразки шведів у Полтавській битві 1709 року емігрував у Бендери (Молдовське князівство), а звідти до Німеччини.
Розглядався козацькою старшиною як один із претендентів на гетьманську булаву поруч з такими кандидатами, як Пилип Орлик та Кость Гордієнко. Після смерті Мазепи і отримання його багатств (які були визнані Карлом ХІІ приватною власністю, а не власністю запорозького козацтва) у спадок, Войнаровський збайдужів до гетьманства й уряду взагалі. Приватні інтереси ставив вище за громадські. У вирішенні питань був розумний, освічений, але неперебірливий у засобах (підкуп свідків і таке інше).
1710–1711 — разом із Пилипом Орликом заохочував уряди Османської імперії, Кримського ханства та ряду європейських країн до війни з Московським царством, намагався утворити антимосковську коаліцію європейських держав.
За наказом Петра І Войнаровського в 1716 році силою захопив і викрав московський консул у Гамбурзі (Німеччина) і відправив до Петербурга, хоча Войнаровський ніколи не був московським підданим. До 1723 року перебував в ув'язненні у Петропавлівській фортеці. Звідси його заслали до Якутська, де він і помер у 1740 році.
Вшанування пам'яті
На честь нього названо декілька пластових куренів:
- 47-й курінь Уладу Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок (УПЮ) ім. Андрія Войнаровського (Червоноград);
- 100-й курінь Уладу Старших Пластунів (УСП) ім. Андрія Войнаровського;
- 7-й курінь Уладу Пластунів Сеньйорів (УПС) ім. Андрія Войнаровського[2].
Із прізвищем Войнаровський, можливо, пов'язана назва села Винарівка (колись Войнаровка) у Ставищенському районі Київської області. Прізвище походить від дідичного «гнізда» — поселення Войнарова в Київському повіті.
У літературі
«Войнаровський» — поема Кіндрата Рилєєва.
Примітки
Література
- Горобець В. М. Войнаровський Андрій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 603. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Nordisk familjebok / Uggleupplagan. 32. Werth - Väderkvarn
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- В. І. Сергійчук. Войнаровський Андрій // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання
- Войнаровський Андрій // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.77
- Войнаровський Андрій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 201-202. — 1000 екз.
- Войнаровський Андрій // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.