Волобуєв Євген Всеволодович

Народився в селі с. Варварівка, Харківська губернія. Дитинство пройшло в місті Льгов, (нині Курська область, Росія). В Льгові опановував художню майстерність під керівництвом місцевого художника Н. Н. Аршинова. Аршинов був знайомим з Костянтином Коровіним, Володимиром Маяковським, тому став для Волобуєва художнім авторитетом надовго.

В період 1928—1931 рр. навчався в Харківському художньому технікумі. в 1931—1934 роках студент Харківського художнього інституту, серед його вчителів Михайло Козик, Михайло Шаронов, С. Прохоров. У 1940-му він випускник Київського художнього інституті, (майстерня Ф. Г. Кричевського и Д. Н. Шавикіна). Сам був два роки викладачем в Харківському художньому технікумі, але був демобілізований до лав Червоної армії 1940 року.

Брав участь в перших трагічних боях на Західному Фронті в складі 660 стрілецького полку. В червні 1942 року потрапив в полон, до кінця війни вимушено перебував в фашистських таборах військовополонених, частку терміну працював батраком в маєтку латвійського поміщика. 1945 року, по визволенню з табору військовополонених, переведений у штрафний батальйон. Демобілізований з армії і кінці 1945 р. Пізніше мав нагороду — медаль «За перемогу над Німеччиною». По війні оселився в місті Києві, де його дочекалась дружина — Олена Яблонська. Мав дозвіл на викладання в художній школі, але на початку 1950 цілком перейшов на творчу діяльність.

Дружина — Олена Яблонська, сестра Тетяни Яблонської. Діти — син Євген, донька — Наталя.

Як стверджують у своїй монографії «Художники України: 100 видатних імен»[1] дослідники Ігор Шаров і Анатолій Толстоухов, збереглися записи художника, які він робив перед написанням своїх картин. Вони вражають^[кого?] професійністю і майстерністю кольорового бачення світу: «Сонце на плямистому снігу (сіро-білому). Сіре мокре дерево (сіре зі світло-сірим). Брунатний чагарник. Сіро-брунатні горобці. Чорно-сірий грак. Золотиста вода. Небо таке ж тільки світліше. Скрізь сонячні зайчики». Або: «Рожево-золотисте марево, що переходить в зелене з бірюзою». Так міг відчувати й бачити природу тільки обдарований майстер, яким і був Євген Волобуєв. Творчість майстра — завжди пошук. Цю впевненість Волобуєв проніс через усе своє життя. Про свій творчий доробок він казав: «Мої роботи мають риси наївності і незавершеності, але над ними мені доводиться довго і наполегливо працювати».

• Виставка дипломних робіт студентів Київського художнього інституту, 1939
• Колективна виставка (Т. Яблонська, В. Бородай, Є. Волобуєв, М. Глущенко, Г. Якутович) Баку, Одеса, Кишинів, Рига, Ленінград, Мінськ, 1967, 1968
• Персональна виставка, Київ, 1968
• Персональна виставка, Льгов, 1972
• Персональна виставка, Київ, 1974
• Персональна виставка, Москва, 1976
• Персональні виставки в Національному Музеї Українського мистецтва, Київ, 1993, 1997, 1999, 2003

Є. Волобуєв, «Ранок», 1954 р., Національний художній музей України, Київ.

• «По полудні», 1947
• «Весною», 1949
• «Ранок», 1954
• «Після війни. Світло у вікнах», 1955
• «Телята», 1955
• «Спека ввечері», 1956
• «На фермі», 1957
• «Сніг на вулиці Філатова», 1958
• «На Дніпрі», 1960
• «Бесіда», 1957
• «В минулому»
• «Двоє», 1962
• «Черемха», натюрморт
• «З вікна майстерні», 1964
• «В партизанському краї», 1965

• Шаронов Михайло Андрійович
• Кричевський Федір Григорович

• Біографічна довідка
• Олена Шапіро (10 лютого 2012). «Шарден нашого часу». День.