Володимир Дубовка

З Ригором Барадуліним, 1961

Поетична творчість Володимира Дубовки ділиться на два періоди: 1921—1930 і 1958—1976 рр., з яких перший був особливо плідним[2]. На формування напрямів художнього пошуку В. Дубовки сильно вплинули класики білоруської літератури Янка Купала, Якуб Колас і Максим Богданович.

Творчість поета 1920-х рр. виділяється новизною і оригінальністю використання поетичних засобів виразности і прийомів версифікації[3]. Початком літературної творчости вважається 1921, коли в газеті був надрукований його вірш «Сонца Беларусі»». Незабаром виходять збірки «Строма» (1923), «Там, дзе кіпарысы» (1925), «Трысьцё» (1925), «Credo» (1926) і «Наля» (1927), головною темою яких стає ідея відродження країни, заклик до доброчинности заради краю й народу[3].

У період перебування поета в Москві була написана поема-триптих — «Кругі» (1927), «І пурпуровых ветразей узьвівы…» (1929) і «Штурмуйце будучыні аванпосты!» (1929, вийшла в 1965). У поемах ставиться проблема збереження духовної спадщини народу — скарби, накопичені протягом довгих століть. В останній поемі В. Дубовка виступив проти ґвалтівної колективізації, відстоював право вільного вибору при організації нових форм господарювання[3].

У 1930 Володимир Дубовка був заарештований і звинувачений у справі «Спілки визволення Білорусі». Безпосередньою причиною арешту стала публікація вірша «За ўсе краі, за ўсе народы сьвету…», опублікованій в журналі «Беларуская культура» (№ 1, 1927, Вільнюс) під псевдонімом «Янка Крывічанін». Цим псевдонімом поет більше не користувався[4]. На цьому етапі життя закінчується перший період творчости Володимира Дубовки.

У своїх поетичних творах, як представник молодої плеяди творців, Володимир Дубовка прагнув осягнути духовний сенс революції та змін, які відбувалися в житті. Як зазначає В. Максимович, художня канва творів поета, яка тримається на умовно-асоціативній образності сильно заземлена і служить для виявлення конкретно-історичної проблематики[5].

Володимир Дубовка зробив значний внесок у розвиток лексичного ладу білоруської літературної мови, поповнення її словникового складу абстрактною і науковою лексикою[2]. Як свідчить А. Каврус, дослідник мови В. Дубовки, окремі слова й фразеологізми, застосовані письменником, передають колорит рідних йому промов Поставщини й Мядельщини: «адляйцаць», «ажыргаць», «астрыжонак», «брыж», «буталь», «водзыўкі», «зблоціць», «калюжа», «лактаць», «нажутка», «пагурачак», «разыгранка» та ін[6].

Поетові належить велика роль у закріпленні наступних слів у літературному побуті: «агораць», «апантаны», «ашчаперыць», «водар», «дойлід», «збочыць», «зьнічка», «імклівасьць», «наканаваны», «нелюдзь», «непрыдатны», «талака», «удубальт» та ін[2]. У приватній галузі використання, Володимир Дубовка пропонував замінити іншомовне слово «дыфтонг» білоруським «згук»[7].

Твори поета привертають до себе увагу використанням нових слів і незвичайних зворотів. Ця особливість зустрічається майже в кожному поетичному творі 1920-х рр.: «дэсань», «кунежыць», «сэймаваць», «сэймікаваць», «сквіл», «многакраць», «замета», «чмары», «гэрцы», «скелз», «валотны», «соўкаць», «стацьцё», «сухазлоты», «памжа», «вілаводны», «віратлівы», «цьвятлівіць», «заістужыцъ», «распарасонся», «бесхацінцы», «дзеньдзівер», «скогат», «сукрыстасць» та ін[8].

Наприкінці 1920-х-1930-х років Володимир Дубовка в журналі «Узвышша» та інших виданнях опублікував ряд статей з питань розвитку білоруської мови. У своїх мовознавчих статтях він пропонував свій проєкт вирішення основних питань графіки й ортографії, поставлених на Академічній конференції 1926 року, у якій він брав участь[9].

У статтях Володимир Дубовка глибоко розмірковував про застосування абетки в різних країнах і культурних середовищах. Простежив і історію використання різних графічних систем у білоруському книгописанні — глаголиці, кирилиці, громадянки — він дійшов до висновку, що «Сучасна наша кирилиця непоправно краще пристосована до нашої фонетики, ніж польсько-чеська абетка[10].

У 1928 році В. Дубовка в журналі «Узвышша» опублікував власний проєкт для букв «д» та «дж», і з № 5 почав друкувати з ними окремі матеріали, а з № 2 за 1929 рік згідно з постановою загальних зборів від 14 лютого 1929 року, уже весь журнал друкувався новими літерами[11]. Втім, це нововведення пізніше не отримало законодавчого оформлення.

Також В. Дубовка пропонував замінити створене М. Карамзіним «ё» на «ö» (öн, лöн, Лöндан);[12] увести за прикладом української графіки літеру «ї» для передачі поєднання звуків «й» та «і» (їкавка, їм, паїла) [13]

Творчий потенціал Володимира Дубовки отримав широкий резонанс серед його сучасників іще в 1920-ті роки. Максим Гарецький відзначав: «Перше місце в білоруській поезії післяжовтневого періоду посів Дубовка — мірою почуття, глибини думки та художньої досконалости форми в ліричних віршах і невеликих поемах» [14]. Язеп Пушча стверджував, що твори Дубовки: «це височина сучасного білоруського художнього слова й поезії», його вірші захоплюють «класичністю свого художнього наряду, що мало в кого знаходимо з сучасних поетів не тільки Білоруси, але і Росії і України» [14].

Володимир Жилка звертав увагу на образний талант поета: «Він уміє, як із мармуру вирубати свій неповторний образ». У 1960-ті роки український прозаїк Іван Сенченко називав поета «генієм білоруської землі». У свою чергу, український поет Володимир Сосюра говорив, що Дубовка «великий поет Білорусі і не тільки Білорусі» [15].

Меморіальна дошка у Поставах