Володимир Палчинський

Володимир Палчинський (хресне ім'я Василь; нар. 4 січня 1939, Чесанів) — український церковний діяч УГКЦ, ієромонах-василіянин, протоконсультор провінції Найсвятішого Спасителя (1987—1992), ігумен василіянських монастирів у Золочеві (1989—1996) та Івано-Франківську (1997—2008).

Володимир Палчинський
Народився 4 січня 1939(1939-01-04) (83 роки)
Чесанів, Гміна Чесанів, Любачівський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Країна  Українська СРР
 Україна
Національність українець
Місце проживання Золочів
Івано-Франківськ
Діяльність ієромонах, ігумен
Посада ігумен Івано-Франківського монастиря ЧСВВ(1997—2008)
ігумен Золочівського монастиря ЧСВВ (1989—1996)
Батько Іван Палчинський
Мати Стефанія-Катерина

Життєпис

Василь Палчинський народився 4 січня 1939 року у місті Чесанів Любачівського повіту в Польщі в сім'ї Івана та Стефанії-Катерини. У сім'ї було семеро дітей — троє хлопців і четверо дівчат. Після війни родину переселили у село Родатичі Городоцького району на Львівщині. У 1952 році в Родатичах Василь закінчив неповну середню школу й пішов на роботу, щоб допомагати рідним. У 1958 році був призваний в армію — служив під Ленінградом і в Тюмені.[1] Після демобілізації в 1962 році влаштувався на роботу й одночасно закінчив у Львові середню школу (вечірнє відділення).[2] Після школи планував вступити до політехнічного інституту на будівельника-конструктора, однак ці влани не вдалося реалізувати.

З травня 1963 року вступив до Василіянського Чину[3], в якому на облечинах отримав монаше ім'я Володимир, а 9 червня 1965 склав перші монаші обіти.[3] Закінчив підпільні філософсько-богословські студії в ЧСВВ. 31 грудня 1971 року склав вічні обіти у Василіянському Чині.[3] 29 січня 1972 року[3] на приватній квартирі монахинь василіянок в Івано-Франківську єпископ Іван Слезюк у присутності владики Софрона Дмитерка і о. Василя Мендруня висвятив Володимира Палчинського на священника.[1] Тоді він працював реставратором у Львівському музеї етнографії і одночасно виконував підпільне священниче служіння. Обслуговував Золочівщину, Жовківщину, Яворівщину, Сокальщину, їздив у Добромиль, Хирів, бував у Києві. Служив літургії, хрестив дітей, давав шлюби.[2]

У період виходу УГКЦ з підпілля брав участь у поверненні греко-католицьким громадам церков у Золочівському районі. У 1987 році із початком каденції протоігумена о. Василя Мендруня був обраний на уряд провінційного протоконсультора (вікарія) і виконував це служіння до 1992 року. У 1989—1996 роках був ігуменом Золочівського василіянського монастиря. За його урядування відбуловано монастирську церкву Вознесіння та церкву святого Миколая, збудовано нову будівлю монастиря. В 1997—2008 роках — ігумен василіянського монастиря Христа-Царя в Івано-Франківську.[4]

Нагороди і відзнаки
  • «Почесний громадянин Золочівського району» (21 липня 2009)[2]
  • «Гордість Івано-Франківської територіальної громади»

Примітки
  1. Отець Володимир Палчинський: «Маємо пам’ятати, що над нами – Бог». https://misionar.in.ua/. Процитовано 3 лютого 2022.
  2. Володимир Палчинський – Золочівська районна рада (укр.). Процитовано 3 лютого 2022.
  3. Catalogo dell'Ordine Basiliano di San Giosafat… — P. 184.
  4. Золочівщина. Постаті (біографічний довідник)… — С. 191—192.

Джерела
  • Золочівщина. Постаті (біографічний довідник) / упор. Ю. Юречко. — Львів: «Святогорець», 2019. — 324 с.
  • Catalogo dell'Ordine Basiliano di San Giosafat (Nr. 35). — Roma 2020. — 197 p.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.