Волховський Фелікс Вадимович

Народився в українській дворянській сім'ї Волховських, родовий маєток яких у Мойсівці був популярним місцем зібрань української шляхти у першій половині ХІХ ст. Правнук Андріана Чепи, можливого автора «Історії Русів» та онук Валентини Андріанівни Волховської[2]. Більшу частину дитинства провів на хуторі Чепурківка, який у середині 20-х років ХХ-го століття був об'єднаний з Воскресенським хутором і отримав назву Перше Травня[3], на згадку про однойменного вірша Ф. Волховського[4] Був одружений з Марією Антоновою та Олександрою Хоржевською.

Навчався у гімназіях Санкт-Петербурга та Одеси. Навчався на юридичному факультеті Московського університету. Покинув навчання через матеріальну скруту та політичні утиски. Займався самоосвітою працюючи в московських книгарнях. Видавав і поширював серед селян книги та революційні листівки.

Під час навчання в університеті був секретарем «Малоросійської громади» — українського студентського землятства[5] Був організатором (спільно з Г. Лопатіним) «Рубльового общества» — революційного товариства, що мало на меті видання і розповсюдження серед селян просвітницької літератури. Вперше потрапив за ґрати у 1868 році. Вдруге — у квітні 1869 року. Утримувався два роки у московських тюрмах та у Петропавловській фортеці. Судився у справі «нечаєвців» у 1871 і отримав оправдальний вирок. До наступного арешту в 1874 році проживав у Одесі, працював секретарем міської думи, очолював одеську народницьку групу «чайковців». В січні 1878 року засуджений по «процесу 193-х» до висилки в Тобольську губернію. В 1889 році втікає через Японію у Канаду. У 1890 році на запрошення С. Степняка-Кравчинського переїхав до Лондона. Як свідчить лист Ф.  Енгельса до Степняка-Кравчинського від 15 листопада 1892 року, Енгельс дуже приязно зустрів полтавця: «Дорогой Степняк! Не придете ли Вы вместе с г-жой Степняк, Волховским и его маленькой дочкой в четверг к нам обедать?»[6] Очевидно, мовиться тут про Віру Волховську (1881-1966), яка доклала значних зусиль для збереження архіву батька.

Український літератор. Писав українською[7], російською[8] та англійською мовами[9]. У 1893–1914 роках редагував журнал «Free Russia», «Летучие Листки». Упорядкував і видав збірку віршів політв'язнів (Женева, 1877). Автор поетичних та публіцистичних книжок[10],[11]. Переклав російською мовою «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського[12]. Російськомовні прозові та поетичні твори Ф. Волховського перекладала Леся Українка[13], інші українські літератори. Публікувався в англомовній пресі («Toronto Globe», «The World» та інших). Листувався з Марком Вовчком, М. Драгомановим,І. Франком, М.Коцюбинським, Лесею Українкою, М. Павликом, В. Гнатюком, Ф. Вовком. Особистий архів Фелікса Волховського зберігається в Інституті Гувера при Стенфордському університеті.Чекає на академічне вивчення, систематизацію, узагальнення та перевидання творча спадщина Ф. Волховського, розпорошена по книгозбірнях України, Росії, Англії, США.

• П. Г. Усенко. Волховський Фелікс Вадимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 627. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Ф. П. Погребенник. Волховський Фелікс Вадимович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Ротач П. Розвіяні по чужині. Полтавці на еміграції. Короткий біобібліографічний довідник. -Полтава: Верстка, 1998. — С. 32.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

• Фото будинку в Лондоні, в якому жив Ф. Волховський