Воскресенська церква (Поділ)

Воскресенська церква — православний парафіяльний[1] храм у Києві на Подолі, збудований 1670 року та зруйнований у 1930-ті роки. Знаходилася на розі вулиці Спаської та провулку Хорива, на її місці спорудили житловий будинок по провулку Хорива, 4[2].

Воскресенська церква
Церква Воскресіння
50°27′59″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д.
Тип споруди церква і втрачена споруда
Розташування  Україна, Київ
Архітектор Михайло Грек або Михайло Рудзинський
Початок будівництва 1670 (інші дані — 1698)
Зруйновано 1935 (?)
Відбудовано не відбудовувалась
Стиль бароко
Адреса вул. Спаська, 9
Епонім Воскресіння Христа
Воскресенська церква (Поділ) (Україна)

Історія храму

Подільська Воскресенська церква була одним із найстаріших мурованих храмів київського Подолу[3]. На її місці у XVI столітті існувала дерев'яна церква[4] Воскресіння із бічним вівтарем на честь святого Євстафія Плакіди, зведена коштом гетьмана Остафія Дашкевича у 1500[2] чи близько 1508 року[5][6]. За іншими даними, ця дерев'яна церква була значно старішою, а Дашкевич лише прибудував приділ на честь святого Євстафія[7]. На користь цієї версії свідчить згадка про будинок священника Воскресенської церкви в «Описі київського замку» 1552 року[7]. У другій половині XVI століття опікунами церкви була родина Рожинських[8] (Ружинських[6][7]), родичів Дашкевича, вони подарували церкві (ймовірно, за заповітом Дашкевича) частину своїх земельних володінь на лівому березі Дніпра — слобідку, яка на честь церкви стала називатися Воскресенською (сучасний житловий масив Воскресенка)[2].

Найстаріші писемні згадки про дерев'яну церкву Воскресіння датовані кінцем XVI століття, 1653 року її описав мандрівник Павло Алеппський[6][7]. У 1610-х роках (близько 1617 року[1]) настоятелем церкви був Іов Борецький, майбутній Київський митрополит[2][8][9].

Ймовірно у 1632—1646 роках, за часів митрополита Петра Могили, до церкви добудували другий бічний вівтар на честь святих Петра і Павла[7]. У 1658 році будівля храму постраждала від пожежі[7], після чого замість дерев'яної спорудили нову муровану п'ятибанну церкву. Різні джерела наводять різні дати та обставини цієї події. За однією версією, муровану Воскресенську церкву почали будувати (або вже збудували) у 1670 році, коштом міщанина Михайла Грека[2][3]. За іншою версією церкву звели на місці колишнього церковного цвинтаря у 1695[1][8] або 1698 році, а фундатором будівництва став грецький купець[7] Михайло Миколайович Рудзинський[8][9] або Радзицький[7]. Костянтин Широцький у своєму путівнику по Києву 1917 року наводить обидві ці версії, але зазначає, що схиляється до першої, адже на мапі Києва 1695 року Воскресенська церква зображена вже в оновленому вигляді, із п'ятьма банями та трьома апсидами[3][6]. Сучасний києвознавець Михайло Кальницький припускає, що церкву почали будувати 1670 року коштом Михайла Грека, а завершили лише наприкінці XVII століття, отримавши нову пожертву на завершення будівництва від Михайла Рудзинського[2].

У XVIII столітті церкву неодноразово ремонтували: у 1703 році — коштом парафіянина церкви, купця Л. Величка[7], у 1732 році — коштом козацького осавула Павла Гудими[6], який був одружений з онукою Михайла Рудзинського[7]. У 1760-х роках церкву перебудували за проєктом архітектора Івана Григоровича-Барського[10]. У 1809 році за проєктом архітектора Андрія Меленського з західного боку церкви прибудували муровану дзвіницю[2][5][9].

Під час пожежі 1811 року церква суттєво постраждала[8], однак були збережені бані, карнизи, оздоблення вікон та пілястри. Старий іконостас не зберігся. У 1886 році, під час чергового ремонту церкви, розібрали чотири з п'яти бань[6].

У середині XIX століття церкві належали сіножаті на Оболоні площею 4 десятини, також здавалася внайми половина житлового будинку для священнослужителів[9]. Станом на 1860-ті роки парафія церкви налічувала 184 особи[9].

За радянських часів церкву закрили та зруйнували. Точна дата її знесення невідома, за версією Михайла Кальницького це сталося 1934 року[2], за версією Олени Попельницької — у 1935 році[10]. Тит Геврик зазначає, що 25 квітня 1932 року її ще фотографував для Київської обласної інспектури охорони пам'яток культури К. Козловський, однак у «Переліку всіх закритих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 р.» церква вже фігурує як розібрана. На місці церкви у другій половині 1930-х років збудували чотириповерховий житловий будинок із курдонером[11].

Опис

Мурована Воскресенська церква була типовим храмом у стилі українського бароко[2]: хрещата у плані, із ліпними карнизами, пілястрами та обрамленням вікон[10]. Первісно вона мала п'ять бань та три апсиди — головний вівтар на честь Воскресіння Христового, північний приділ на честь Архангела Михаїла, переосвячений пізніше в ім'я святих Петра і Павла, та південний приділ на честь святого Євстафія[2][5]. У 1886 році храм під час чергового ремонту зробили однобанним, розібравши чотири бані та лишивши одну середню[6]. Дзвіниця церкви, зведена пізніше, була круглою у плані, чотириярусною, оздобленою в стилі класицизму[2].

Серед церковного начиння храму була вовняна плащаниця XVII століття[1][6].

При церкві існував невеликий цвинтар, на якому у XVII—XIX століттях ховали парафіян. Наприкінці XIX століття на його території звели мурований будинок церковно-парафіяльної школи.

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1723 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[12].

Топоніми, пов'язані з Воскресенською церквою

Від Воскресенської церкви отримали свої назви Воскресенський провулок, що вів до церкви (сучасний провулок Хорива)[3] та Воскресенська слобідка на лівому березі Дніпра, на місці якої у XX столітті сформувався Воскресенський житловий масив[2]. Також неподалік від церкви стояла садиба Іова Борецького, який до свого обрання митрополитом, був настоятелем цієї церкви[5]. Борецький заповів садибу Спасо-Межигірському монастиреві, який заснував тут своє подвір'я[8], від якого пішла назва Межигірської вулиці[13].

Примітки
  1. Захарченко, 1888, с. 252.
  2. Кальницький, 2012, с. 59.
  3. Гирич, 2014, с. 81.
  4. Паломникъ кіевскій, 1871, с. 138.
  5. Гирич, 2014, с. 82.
  6. Широцький, 1917, с. 169.
  7. Попельницька, 2003, с. 82.
  8. Сементовський, 1900, с. 279.
  9. Похилевич, 1865, с. 103.
  10. Попельницька, 2003, с. 83.
  11. Третяк, 1998, с. 36.
  12. Церква Воскресіння Господнього (Воскресенська) на Подолі у м. Києві // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України
  13. Гирич, 2014, с. 83.

Джерела
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Попельницька О. О. Історична топографія Київського Подолу XVII — початку XVIII століття / Відповід. ред. д. і. н., проф. М.Ф. Дмитрієнко. — Видавничий дім «Стилос», 2003. — 304 с. — 500 прим. — ISBN 966-8518-03-9.
  • Третяк К. О. Київ: путівник по зруйнованому місту. — К. : Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998. — 159 с. — 1000 прим. — ISBN 966-594-061-9.
  • Гирич І. Б. Магдебурзьке серце Києва. — К. : Либідь, 2014. — 88 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0671-5.
  • Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
  • Широцький К. В. Кіевъ: путеводитель. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1917. — 346 с. (рос. дореф.)
  • Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : "С. В. Кульженко", 1888. (рос. дореф.)
  • Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
  • Паломникъ кіевскій, или Путеводитель по монастырямъ и церквамъ кіевскім, для богомольцев, посѣщающихъ святыню Кіева. — -5-те. — К. : Тип. М. П. Фрица, 1871.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.