Воскресенська церква (Поділ)
Воскресенська церква — православний парафіяльний[1] храм у Києві на Подолі, збудований 1670 року та зруйнований у 1930-ті роки. Знаходилася на розі вулиці Спаської та провулку Хорива, на її місці спорудили житловий будинок по провулку Хорива, 4[2].
Воскресенська церква | |
---|---|
![]() Церква Воскресіння | |
50°27′59″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д. | |
Тип споруди | церква і втрачена споруда |
Розташування |
![]() |
Архітектор | Михайло Грек або Михайло Рудзинський |
Початок будівництва | 1670 (інші дані — 1698) |
Зруйновано | 1935 (?) |
Відбудовано | не відбудовувалась |
Стиль | бароко |
Адреса | вул. Спаська, 9 |
Епонім | Воскресіння Христа |
![]() ![]() Воскресенська церква (Поділ) (Україна) | |
![]() |
Історія храму
Подільська Воскресенська церква була одним із найстаріших мурованих храмів київського Подолу[3]. На її місці у XVI столітті існувала дерев'яна церква[4] Воскресіння із бічним вівтарем на честь святого Євстафія Плакіди, зведена коштом гетьмана Остафія Дашкевича у 1500[2] чи близько 1508 року[5][6]. За іншими даними, ця дерев'яна церква була значно старішою, а Дашкевич лише прибудував приділ на честь святого Євстафія[7]. На користь цієї версії свідчить згадка про будинок священника Воскресенської церкви в «Описі київського замку» 1552 року[7]. У другій половині XVI століття опікунами церкви була родина Рожинських[8] (Ружинських[6][7]), родичів Дашкевича, вони подарували церкві (ймовірно, за заповітом Дашкевича) частину своїх земельних володінь на лівому березі Дніпра — слобідку, яка на честь церкви стала називатися Воскресенською (сучасний житловий масив Воскресенка)[2].
Найстаріші писемні згадки про дерев'яну церкву Воскресіння датовані кінцем XVI століття, 1653 року її описав мандрівник Павло Алеппський[6][7]. У 1610-х роках (близько 1617 року[1]) настоятелем церкви був Іов Борецький, майбутній Київський митрополит[2][8][9].
Ймовірно у 1632—1646 роках, за часів митрополита Петра Могили, до церкви добудували другий бічний вівтар на честь святих Петра і Павла[7]. У 1658 році будівля храму постраждала від пожежі[7], після чого замість дерев'яної спорудили нову муровану п'ятибанну церкву. Різні джерела наводять різні дати та обставини цієї події. За однією версією, муровану Воскресенську церкву почали будувати (або вже збудували) у 1670 році, коштом міщанина Михайла Грека[2][3]. За іншою версією церкву звели на місці колишнього церковного цвинтаря у 1695[1][8] або 1698 році, а фундатором будівництва став грецький купець[7] Михайло Миколайович Рудзинський[8][9] або Радзицький[7]. Костянтин Широцький у своєму путівнику по Києву 1917 року наводить обидві ці версії, але зазначає, що схиляється до першої, адже на мапі Києва 1695 року Воскресенська церква зображена вже в оновленому вигляді, із п'ятьма банями та трьома апсидами[3][6]. Сучасний києвознавець Михайло Кальницький припускає, що церкву почали будувати 1670 року коштом Михайла Грека, а завершили лише наприкінці XVII століття, отримавши нову пожертву на завершення будівництва від Михайла Рудзинського[2].
У XVIII столітті церкву неодноразово ремонтували: у 1703 році — коштом парафіянина церкви, купця Л. Величка[7], у 1732 році — коштом козацького осавула Павла Гудими[6], який був одружений з онукою Михайла Рудзинського[7]. У 1760-х роках церкву перебудували за проєктом архітектора Івана Григоровича-Барського[10]. У 1809 році за проєктом архітектора Андрія Меленського з західного боку церкви прибудували муровану дзвіницю[2][5][9].
Під час пожежі 1811 року церква суттєво постраждала[8], однак були збережені бані, карнизи, оздоблення вікон та пілястри. Старий іконостас не зберігся. У 1886 році, під час чергового ремонту церкви, розібрали чотири з п'яти бань[6].
У середині XIX століття церкві належали сіножаті на Оболоні площею 4 десятини, також здавалася внайми половина житлового будинку для священнослужителів[9]. Станом на 1860-ті роки парафія церкви налічувала 184 особи[9].
За радянських часів церкву закрили та зруйнували. Точна дата її знесення невідома, за версією Михайла Кальницького це сталося 1934 року[2], за версією Олени Попельницької — у 1935 році[10]. Тит Геврик зазначає, що 25 квітня 1932 року її ще фотографував для Київської обласної інспектури охорони пам'яток культури К. Козловський, однак у «Переліку всіх закритих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 р.» церква вже фігурує як розібрана. На місці церкви у другій половині 1930-х років збудували чотириповерховий житловий будинок із курдонером[11].
Опис
Мурована Воскресенська церква була типовим храмом у стилі українського бароко[2]: хрещата у плані, із ліпними карнизами, пілястрами та обрамленням вікон[10]. Первісно вона мала п'ять бань та три апсиди — головний вівтар на честь Воскресіння Христового, північний приділ на честь Архангела Михаїла, переосвячений пізніше в ім'я святих Петра і Павла, та південний приділ на честь святого Євстафія[2][5]. У 1886 році храм під час чергового ремонту зробили однобанним, розібравши чотири бані та лишивши одну середню[6]. Дзвіниця церкви, зведена пізніше, була круглою у плані, чотириярусною, оздобленою в стилі класицизму[2].
Серед церковного начиння храму була вовняна плащаниця XVII століття[1][6].
При церкві існував невеликий цвинтар, на якому у XVII—XIX століттях ховали парафіян. Наприкінці XIX століття на його території звели мурований будинок церковно-парафіяльної школи.
Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1723 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[12].
Топоніми, пов'язані з Воскресенською церквою
Від Воскресенської церкви отримали свої назви Воскресенський провулок, що вів до церкви (сучасний провулок Хорива)[3] та Воскресенська слобідка на лівому березі Дніпра, на місці якої у XX столітті сформувався Воскресенський житловий масив[2]. Також неподалік від церкви стояла садиба Іова Борецького, який до свого обрання митрополитом, був настоятелем цієї церкви[5]. Борецький заповів садибу Спасо-Межигірському монастиреві, який заснував тут своє подвір'я[8], від якого пішла назва Межигірської вулиці[13].
Примітки
- Захарченко, 1888, с. 252.
- Кальницький, 2012, с. 59.
- Гирич, 2014, с. 81.
- Паломникъ кіевскій, 1871, с. 138.
- Гирич, 2014, с. 82.
- Широцький, 1917, с. 169.
- Попельницька, 2003, с. 82.
- Сементовський, 1900, с. 279.
- Похилевич, 1865, с. 103.
- Попельницька, 2003, с. 83.
- Третяк, 1998, с. 36.
- Церква Воскресіння Господнього (Воскресенська) на Подолі у м. Києві // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України
- Гирич, 2014, с. 83.
Джерела
- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Попельницька О. О. Історична топографія Київського Подолу XVII — початку XVIII століття / Відповід. ред. д. і. н., проф. М.Ф. Дмитрієнко. — Видавничий дім «Стилос», 2003. — 304 с. — 500 прим. — ISBN 966-8518-03-9.
- Третяк К. О. Київ: путівник по зруйнованому місту. — К. : Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998. — 159 с. — 1000 прим. — ISBN 966-594-061-9.
- Гирич І. Б. Магдебурзьке серце Києва. — К. : Либідь, 2014. — 88 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0671-5.
- Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
- Широцький К. В. Кіевъ: путеводитель. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1917. — 346 с. (рос. дореф.)
- Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : "С. В. Кульженко", 1888. (рос. дореф.)
- Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
- Паломникъ кіевскій, или Путеводитель по монастырямъ и церквамъ кіевскім, для богомольцев, посѣщающихъ святыню Кіева. — -5-те. — К. : Тип. М. П. Фрица, 1871.