Вулиця Караїмська (Луцьк)

Старовинний будинок на вулиці Караїмській

Нинішня Караїмська вулиця утворена із власне Караїмської на півдні та Боніфратської на півночі. На першій історично проживали євреї та караїми, на другій — православні і католики (ордену Боніфратрів).

Караїмська вулиця стала так називатися через місце поселення караїмів, відоме з XV століття. Вона входила до луцького штетлу, відомого як Жидівщина. Боніфратська ж вулиця отримала свою назву від розташованої там в середині XVII століття першої луцької резиденції Боніфратрів — втраченого дотепер костелу Святого Якуба. Після пожежі 1845 року цей костел занепав і згодом був розібраний. У XIX—XX століттях цвинтар храму був забудований житловими будинками на нинішній вулиці Руській.

На перетині Боніфратської з Вірменською (нині Галшки Гулевичівни) і Караїмської з Кафедральною розташовувалися дві ринкові площі — Житня (Хлібна) та Кінна. Там торгували відповідно зерном і худобою. Торгівля кіньми на площі тривала до 1940-х років, для цього ще на початку XX століття був облаштований артезіанський колодязь. Після того, як на перетині Караїмської і Кафедральної вулиць на руїнах кармелітського монастиря в 1906 році побудували лютеранську кірху, площа перетворилася зі спеціально облаштованого місця на звичайне широке перехрестя.

У 1920 році Боніфратську та Караїмську було об'єднано в єдину вулицю, що успадкувала назву Караїмська. В 1944 році вулицю перейменували на честь радянського партійного діяча, «всесоюзного старости» Михайла Калініна.

У 1991 році вулиці повернули колишню назву — Караїмська.[1]

Луцька кенаса в 1930-і

Поява караїмів у Луцьку достеменно не з'ясована. Згідно з караїмським переказом, в 1392 році литовський князь Вітовт розбив кримських татар і забрав у полон 383 караїмські сім'ї. Він поселив їх у кількох містах Великого князівства Литовського, зокрема і в Луцьку. Однак вважається, що караїмські громади в Луцьку виникли дещо пізніше. Так, перша згадка про караїмів у Луцьку відноситься приблизно до 1450 року. Отже, громада виникла за кілька десятиліть до цього.[2]

Гміна луцьких караїмів мала свою кенасу, відому з 1506 року завдяки тому, що король Сигізмунд звільнив караїмів від податків на неї.[3] В 1633 її замінила нова кенаса, а починаючи з XVIII століття над Стиром в районі будинку 24 по Караїмській вулиці знаходилась уже третя.[4] В 1804 вона згоріла, нова була збудована там же в 1809 і простояла до другої половини XX століття.[3] Вона являла собою прямокутну в плані будівлю з арочними вікнами і ґанком, критим чотирискатним дахом із заломом. Караїми мали своє кладовище в районі сучасних вулиць Шевченка та Гайдамацької. В другій половині XIX століття вони отримали нове місце під кладовище за селом Вулька, де тепер пролягає проспект Волі.[4]

На початку XX століття життя караїмів у Луцьку було вельми активним. У 1914 році в Луцьку вийшов єдиний номер караїмського громадського, історико-літературного і наукового журналу «Сабах» (російською мовою), редакція якого знаходилася на вулиці Караїмській в будинку Алекс. Фірковіча. Під час Першої світової війни кенасу пограбували австрійці, вона була пошкоджена. Та в 1920-і її було відремонтовано. У 1931—1938 роках караїмська громада в Луцьку налічувала 80 осіб. Двічі на рік вони видавали літопис караїмською мовою (латиницею) «Karaj Awazy» («Карай аваз» — «Голос караїма»). В 1935 в Луцьку було видано караїмський словник з луцько-галицьким діалектом. Всередині 1930-х років виникла необхідність звести будинок для потреб гміни біля кенаси. Близько 1939 року будинок завершили. Там знаходилось помешкання хазана, бюро метрик, зала для школи та зібрань.[4]

З луцьких караїмів походив проповідник, богослов, вчений-історик, письменник і педагог Мордехай бен Йосеф Султанський, письменник і археолог Авраам Фиркович, письменник, поет, видавець журналу «Karaj Awazy» Олександр Мардкович, письменник і громадський діяч Сергій Рудковський, єврейський ревізіоніст Йосеф бен Шломо Луцький та інші.[1]

До середини 1940-х років караїмська громада в Луцьку майже зникла. Після закінчення Другої світової війни караїми Луцька, як колишні польські громадяни, скористалися своїм правом на репатріацію, виїхавши до Польщі. Кенаса стояла пустою, в 1972 році в результаті пожежі вона згоріла та не була відновлена.[4]

У радянські часи караїми асимілювалися з місцевим населенням. Останній луцький караїм С. Ішвовіч помер на початку 1990-х років, доживши до глибокої старості. До початку XXI століття в Луцьку не залишилося жодного караїма. Проте, представники караїмів з інших країн регулярно відвідують ці історичні місця.[5]

Караїмський будинок 1939 року

На вулиці Караїмській розташовані декілька будинків старої забудови, будівля церковно-парафіяльної школи початку XX століття та будинок пастора 1906—1907 років[1]. Поряд, на вулиці Лютеранській, стоїть кірха, фасад якої виходить на Караїмську. Навпроти кінця вулиці, на Данила Галицького, — синагога.

• Караїми в Україні

• Пясецький В. Е., Мандзюк Ф. Г. Вулиці і майдани Луцька: іст.-краєзн. довід. — Луцьк: Волин. обл. друк, 2005. — 400 с. — 3000 прим. — ISBN 966-361-050-6.

• Хто такі караїми і що вони робили в Луцьку Архівовано 22 квітня 2017 у Wayback Machine. на сайті «Луцьк неформатний»
• Караїмські шляхи на сайті «Monitor Wołyński»