Мардкович Олександр Маркович

Олександр Мардкович народився в небагатій родині Марка та Ганни, в дівоцтві Локшиньскої. Батько переселився до Луцька з Кукезіва (Червоний Острів) — він був останнім членом тієї громади — і все життя пропрацював учителем в початковій школі. Родина Мардковичів жила на Караїмській вулиці, де було зосереджене все життя луцької караїмської громади.

Початкову школу та гімназію Олександр закінчив у рідному місті. Після випуску став працювати в нотаріальному бюро. У 1901 році залишив Луцьк, попрямувавши спочатку до Бреста, а потім до Катеринослава . Там він також працював в нотаріальній конторі і одночасно продовжував навчання на юридичних курсах у Києві. У 1903 році, здавши на відмінно іспит на право самостійного виконання обов'язків нотаріуса, він відкрив власне нотаріальне бюро.

Здобувши спеціальність Олександр Мардкович одружився. Він також брав активну участь у громадському житті місцевої караїмської громади. В цей же час два його твори були опубліковані в журналі «Караїмське життя» (Москва).

Під час революції в Російській імперії родина Мардковичів виїхала до Польщі . А в грудні 1921 року вони знову повернулися в рідні місця.

У Луцьку Олександр Мардкович почав працювати в одній з нотаріальних контор, одночасно присвячуючи себе активній громадській діяльності.

• Дарувальник караїмського Олександрівського духовного училища
• Член Комітету з відновлення кенаси (після 1921 року)
• Тимчасово виконував обов'язки голови правління громади
• Брав участь в роботі по врегулюванню юридичного статусу караїмів, з підготовки статутів окремих караїмських громад і Статуту Караїмського релігійного союзу.

Розуміючи, що караїмська мова поступово відходить у небуття, він наприкінці 1920-х років запропонував створити караїмське видавництво. Опубліковані ним праці мали на меті збудження серед караїмів інтересу до власного минулого, зміцнення традицій і за допомогою надання матеріалів для читання — також поширення знання мови. Саме з його ініціативи, караїмська мова стала однією з мов богослужіння караїмів у Східній Європі[1] .

У 1930—1939 роках Олександр Мардкович видав 16 найменувань книг, включаючи одинадцять — караїмською мовою. У більшості випадків він сам був їх автором, сам готував публікації до друку і видавав власним коштом.

Діяльність Мардковича перервала Друга світова війна .

Цикл «Караїмська бібліотечка»

• Elijahunun Ucuru («Пригода Еліягу», 1930, авторський твір)
• Birtihi Kekłernin («Зерно небес», 1931, авторський твір)
• Aj Jaryhynda («У місячному світлі», 1933, авторський твір)
• Aziz Tas («Священний камінь», 1934, авторський твір)
• Zemerłer (Збірник релігійних пісень, 1931, літературна обробка)
• Łuwachłar dert jiłha («Календар на чотири роки», 1932, містить, окрім таблиць, науково-популярні статті та невеликі літературні твори)
• Halic («Галич», 1937, поема свідчить про чималі поетичні здібності Мардковича)
• Janhy jirłar («Нові пісні», 1937)
• Szełomit («Шеломіт», 1938)
• Tozdurhan birtik («Розсипане зерно», 1939, збірник чотиривіршів)

• Synowie Zakonu («Сини Закону», 1930)
• O Iljaszu Karaimowiczu zwierzchniku wojsk zaporoskich («Про Ілляша Караїмовича, ватажка Війська Запорозького») 1931 — художній твір приписують Мардковичу караїмське походження і представляє його видатним військовим, патріотом, який до смерті був вірним Польщі та польським королям[2][3] .
• Ogniska karaimskie («Караїмські вогні» 1932, 1934, 1936)
• Karaim, jego życie i zwyczaje w przysłowiach ludowych («Караїм, його життя і звичаї в народних прислів'ях», 1935)
• Krótki wykład gramatyki języka zachodnio-karaimskiego («Короткий виклад граматики західно-караїмської мови») Ананій Зайончковський
• Słownik karaimsko-polsko-niemiecki («Караїмсько-польсько-німецький словник» обсягом 4417 словникових статей, 1935). Словник залишався єдиним словником караїмської мови аж до 1973 року, коли був опублікований «Караїмсько-російсько-польський словник»

Головним починанням Олександра Мардковича, справою всього життя стало видання караїмомовного часопису.

У 1931—1939 роках було видано дванадцять чисел «Karaj Awazy» («Голос караїма»), що містять статті різноманітної тематики, літературні твори, дитячі вірші і загадки, інформацію про актуальні події в житті караїмських громад Польщі та інших країн.

Велика частина робіт належала самому Мардковичу. Крім того тут публікувалися роботи Товія Леві-Бабовича, З. Зараховича, Бориса Кокеная, Й. Малецького, Сергія Рудковського, Шимона Фірковича, поетичні твори Захарія Абрагамовича, С. Кобецького, Ш. Лопатто, а також твори таких авторів, як Моше Дар'ї або ріббі Йозеф з Деражного.

У 1910 році Олександр Мардкович одружився з єврейкою Розалією Сандомирською, яка народила йому доньку Тамару, синів Анатолія і Марка. Нащадки Мардковичів живуть в Польщі і, насамперед, у Гданську. У 1917 році Олександр Мардкович направляв до Таврійського і Одеського караїмських духовних правліннь чимало клопотань з проханням причислити його сина, що народився від шлюбу з дівчиною юдейського віросповідання, до «лона караїмської релігії». Але вони були відкинуті гахамом на підставі того, що подібний шлюб вважався у караїмів незаконним[4].

• Анна Сулімович. Олександр Мардкович — громадський діяч, письменник і видавець (пол.) ) // Caraimica Quarterly Review — II. — International Institute of the Crimean Karaites: Simferopol, Ukraine — Slippery-Rock, USA: 2007 — C. 29-30