Вулиця Пастера (Дніпро)

Залишок будівлі Дворовенко розташовано за адресою вулиця Пастера, 16. У 1871 році за борги купця 2-ї гільдії Х. Д. Сморгонера обласний суд продає маєток на майдані Фабричної церкви відставному унтерофіцерові Матвію Яремовичу Дворовенко за 111 рублів. Матвій Дворовенко зводить кілька дерев'яних будинків з лавками й квартирами у 4—5 кімнат. З будівництвом Катерининської залізниці й Амурського мосту у 1881—1884 роках, до кінця 1880-х років на «червоній лінії» Провіантської вулиці звів великий двоповерховий будинок з 4 магазинами (1-ий поверх), готелем «Ліверпуль» на 14 номерів (2-й поверх), пекарнею й сховищем (у підвалі). 1890 року Матвій Дворовенко помирає й маєток переходить до його 4 синів й доньки, які у 1900 році продають його за 50000 рублів катеринославському купцю 1-ї гільдії Менаше Ельєвичу та його дружині Хані Мойсеївні Арановським[5].

У 1902 році Менаше Арановський добудував кам'яний будинок Дворовенко третім поверхом з квартирою на 13 кімнат. Замість старих дерев'яних будинків Арановський звів три кам'яні корпуси: правий корпус у 3 поверхи на 3 квартири, лівий корпус у 3 поверхи на 6 квартир й корпус у 4 поверхи на 8 квартир. Вартість будинку зросла до 135 016 рублів із прибутковістю у 14210 рублів. Менаше Арановський намагався уникнути стягнення боргів кредиторами, тому у 1901 році продав дружині свою частку у домоволодінні, а до 1903 року на її ім'я було переведено млини, круподерка й лісопильня. 1905 року Менаше Арановський був оголошений банкрутом, й управління маєтку Хани Арановської відмовилося сплачувати позику під будинок Харківському земельному, бо «Всі доходи отримувала й отримує» особисто Хана; також будинок було ушкоджено:

«під час (єврейського) погрому будинок … обстрілювали й кулями пошкоджена штукатурка фасаду, вибито все скло й також незначно пошкоджено внутрішнє оздоблення всіх фасадних кімнат».

Проте банк забрав маєток й виставив його 1905 року на торги за борг Арановського у 65 818 рублів 85 копійок, на яких був придбаний Товариством «Р. Е. Гебгольц і Ко» за 65 821 рубль. Гебгольці володіли будинком до вересня 1917 року, коли продали його купцеві Л.-В. Л. Гінцбергу за 180 000 рублів[5].

Більшовики розташовували у будинку кілька дрібних контор й великі комуналки. За німецько-радянської війни бомбардування залізничної станції майже повністю зруйновано домоволодіння. Після війни з його чотирьох корпусів відновили тільки один — 4-поверховий будинок у глибині двору, який стоїть і сьогодні за адресою вулиця Пастера, 16[5].

Колишній великий прибутковий будинок Ліфшиця розташовано за адресою вулиця Пастера, 6. На 1884 рік власником одного з 15 домоволодінь кварталу значиться катеринославський купець II гільдії Яків Пінхусович Лівшиць (Ліфшиц). На той час вздовж лінії Лисопильній вулиці на ділянці Лівшиця був одноповерховий торговельний ряд; у центральній частині ділянки стояло кілька дерев'яних будинків з невеликими квартирами; на задньому подвір'ї ділянки протікала річка[6].

Перший цегляний 2-поверховий будинок на ділянці Лівшиця було зведено на початку 1900-х років. На 1906 рік домоволодіння по Провіантській вулиці, 6 значиться вже за спадкоємцями Лівшиця, й згодом, одноосібно за його сином Беньяміном Яковичом Лівшицем. Саме він в 1910 році будує на ділянці новий прибутковий будинок: 3-поверхову будівлю у модному тоді стилі модерн, в його специфічному катеринославському трактуванні, що відрізнялося виразністю об'ємних рішень й відсутністю зайвої пишності[6].

Протягом 1910-х років у будинку Лівшиця на Провіантській вулиці працювало кілька торгових закладів: М. Фіалкова, спадкоємців М. М. Лібермана, М. І. Литвинова, Г. І. Брікер. Квартири 2-го й 3-го поверхів здавалися мешканцям. 1915 року у квартирі №2 оселився колишній студент Женевського університету Абрам Рувимович Палєй (1883—1995). Після повернення зі Швейцарії друкувався в місцевих газетах: «Південна зоря», «Катеринославська думка», «Придніпровський край». У 1918 році працював редактором літературного відділу першого спеціалізованого журналу міста - «Аргонавти». Одночасно завершував освіту в Катеринославському університеті. У 1923 році перебрався до Петрограда, а потім до Москви. З 1970-х років до своєї смерті 11 січня 1995 року письменник став найстарішим членом Спілки письменників СРСР, а потім й РФ[6].