Курінь

Курі́нь — легка будівля, часто тимчасова, призначена для ночівлі, зимівлі і т. д. Інші назви куреня — буда, катра́га, катря́га (переважно на пасіці)[1][2], заст. сала́ш[3].

Фотій Красицький, «Гість із Запоріжжя» — на картині зображений курінь пасічника
Вігвам апачів, 1903 — дуже схожий на стародавній козацький курінь

Колись курені мали дуже різні розміри — від невеликої будівлі, складеної з гілок дерева з листям, чи з жердин і вкритої соломою, сторожки (на городах, баштанах і таке інше) до міцної великої хати з товстих дубових брусів на кілька сот осіб.

Слово курінь має тюркське походження: пор. чаг. kürän («загін воїнів»), уйг. kürijän («обоз»)[4]. Згідно з турецько-татарськими словниками, курінь — «натовп», «плем'я», «загін», «корпус», «полк». В імперії Чингізхана куренем називалась найменша одиниця громадського і військового управління; курені підкорялись агам, зайсангам, шулепгам і утворювали окремі військові частини (підрозділи), складені за родовою ознакою. Сумнівним слід визнати етимологічний зв'язок слова з прасл. *kuriti («курити», «випускати дим»)[4]. Застаріле салаш[3] (шалаш) походить через угор. szállás («нічліг, житло, бівуак») від тур. salaş («намет»)[5][6].

Історія
Курінь у заповіднику Центральна Калахарі

Очевидно, курінь був першою спорудою людини, що слугувала для укриття від негоди. Схожі тимчасові будови для ночівлі створюють деякі людиноподібні мавпи, зокрема шимпанзе.

В Україні

Курені мали велике значення для напівкочового населення української частини Великого Степу зі стародавніх часів і ймовірно їх історія прослідковується ще з часів половців і печенігів, а можливо і скіфів. Це можна пояснити тим, що кліматичні особливості українських степів на відміну від степів східної частини Великого Степу роблять необхідною зимівку людей і худоби.

Тому не дивно, що у військах людності цієї частини Степу вже в старі часи знаходимо поділ на окремі підрозділи — курені. Цей поділ потім стає одною з основ адміністративно-земельного устрою Запорізької Січі, де так само як і в старі часи курінь це одночасно і хата для проживання козаків на Січі і підрозділ, який закріплений за даною хатою.

Види куренів
Конусоподібний курінь

Односхилий курінь

Односхилий курінь має вигляд нахиленого навіса. Для його влаштування встановлюються дві стійки з розвилинами, на які укладається поперечина, а на неї кладуться кінцями жердини покрівлі.

Двосхильний курінь

Двосхильний курінь роблять за тим самим принципом, але жердини кладуть з обох боків поперечини.

Курені на Запоріжжі

За словами Адріана Кащенка: «Звалися поділи Війська Запорозького куренями через те, що у перші часи існування Січі запорожці жили по куренях. Ті курені були довгі, щоб у всякому можливо було міститися кільком сотням товариства, і вкривалися вони очеретом, а зверху ще й звіриними шкурами, щоб було зимою тепліше. З часом замість куренів по січах почали будувати для товариства довгі хати, по 12-15 сажнів завдовжки всяка хата, і хоч запорожці жили вже по хатах з самого початку XVII століття, та проте вже й ті хати почали зватися куренями, бо запорожці звикли до тієї назви.»

Курені на Запорізькій Січі

З розповіді запорізького козака Микити Леонтієвича Коржа, записаної Олексою Стороженком:

Наші курені не такі були, як ті, що скотарі робили собі по степах. Наші були збудовані з квадрових брусів, наш батько — Великий Луг — наділяв нас лісом вдоволь. Курінь був, неначе той будинок, шістсот козаків і більш містилось в ньому, а строївся він, неначе трапеза яка, без перегородок і кімнат, а кругом побіля стін стоя ли столи і лавки, щоб було на чому за обідом сидіти. Образи були у нас дуже багаті, в срібних, в золотих шатах, а посередині куреня висіли панікадила, лампадки і у великі празники засвічувались. Вікна були великі, і часто грубки кахляні, галанські, як у мене в хаті; а печі, де пекли хліб, були особливо, в другій будові, там же і кухарі варили різні потрави: тетерю, борщ, галушки, хляки, рибу на стябло, свинячу голову до хріну і локшину на переміну, — додав старий з «Енеїди» Котляревського, — і другі потрави, які водились по запорозькому звичаю. Як було зготують обід, то кухарі і ставлять на сирно по всіх столах дерев'яні ваганки з потравою, а між ними у великих кінвах, теж дерев'яних, трунки: горілку, мед, пиво і брагу, а кругом на кінвах вішали корячки, по-запорозьки — михайлики, бо в Січі тих чарок і шклянок не знали. Як же вже козаки прийдуть з отаманом обідати, то, помолившись Богу, отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувать; а як кухарі розносять рибу на стябло, то по звичаю голови складають перед отаманом. Пообідавши, моляться богові, кланяються один одному і отаманові і дякують кухаря. «Спасибі, братчику, — кажуть, — що добре козаків нагодував!» Виходячи, отаман і всі козаки клали в карнавку по копійці, а деякі і більш, І розходились куди кому треба, а карнавочні гроші збирав кухар і купував на базарі на завтрашній обід з'їсне. Варили по куренях три рази в день, не в горшках, а в мідних або чавунних казанах, і не в печах, а на кабиці.

Рибальський курінь

На Дніпрових порогах до 1928–1932 років за зразком козацьких існували рибальські курені.

Південноросійський курінь

На Півдні Росії (Дону, Кубані) «куренем» називалося козацьке житло, дерев'яна або мазана хата.

Згідно зі словником Грінченка, «куренем» могли називати хату й на Поділлі (у той час як слово «хата» вживали в значенні «могила»). У журналі «Основа» засвідчена фраза «Хати наші на цвинтарі, а вас просю до куріня»[7].

Інше

Див. також

Примітки
  1. Буда // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Катрага // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Салаш // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  7. Хата // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Посилання

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.