Вусач дубовий великий західний
Вуса́ч дубо́вий вели́кий за́хідний (Cerambyx cerdo Linnaeus, 1758 = Cerambyx heros Scopoli, 1763 = Cerambyx luguber Voet, 1778 = Cerambyx cerdo var. major Linnaeus, 1758) — підвид жуків з родини Вусачів.
? Вусач дубовий великий західний | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Cerambyx cerdo Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Вагомий внесок у вивчення екології та господарського значення виду зробив український ентомолог Д. Ф. Руднєв.
Природоохоронний статус
Вид занесений до Червоної книги України.
Поширення
C. cerdo приналежний до європейської групи видів у складі європейського зоогеографічного комплексу. Ареал охоплює Європу, Кавказ та прилеглі регіони. Вказаний підвид зустрічається тільки в Західній і Центральній, а також частково у Східній Європі. В Карпатському Єврорегіоні поширений, майже, виключно в передгірних районах Закарпаття й Передкарпаття, причому на Закарпатті цей вид доволі часто трапляється в поясі передгірних дубових лісів, а на Передкарпатті його поширення є дуже спорадичним.
Екологія
Жуки трапляються на гілках та стовбурах дерев, часто в місцях ушкодження стовбурів, з яких витікає сік, і яким вони живляться. Літ триває з травня по липень включно.
Морфологія
Імаго
Великий вид (довжина самців і самок — 20-55 мм). Вусики довші за тіло, 1-й членик потовщений, 3-5-й — вузлуваті, решта члеників плоскі, із сильно сплющеним зовнішнім краєм. Передньоспинка опукла, з перетяжками, на диску у складках неправильної скульптури, з гострим горбом по бічному краю. Надкрилля довгі, звужені до вершини, в зморшкуватій скульптурі. Відросток передньогрудей на вершині вертикально спадає. Відросток середньогрудей широкий, на вершині глибоко вирізаний. Западини передніх тазиків заокруглені або ледь вирізані зовні у вигляді кута. Тіло смолисто-чорне, надкрилля чорні, просвічують бурим або рудим на вершині.
Личинка
Личинка C. cerdo досягає 65-85 мм в довжину і 13-18 мм в ширину. Голова жовта з чорним переднім краєм. Є по 3 вічка з кожної сторони і поодинці на дорзальній і вентральній поверхнях скронь. Скроні без реберця в задній частині. Верхня губа поперечна, піднята посередині. Пронотум в поздовжніх боріздках в основній частині. Ноги з 4 члениками і кігтиком. Терґіт задньогрудей, стерніти середньо- і задньогрудей, а також мозолі черевця грубо ґранульовані.
Життєвий цикл
Заселяють переважно дуби (живі дерева і пні), рідше інші листяні породи. Личинка живе під корою, де, живлячись, вигризає довгі звивисті ходи. Перед заляльковуванням, вона вгризається в деревину, прокладаючи короткий гачкоподібний хід, який завершується лялечковою камерою. В цій камері личинка створює своєрідну стінку з дрібної тирси, яка закриває личинковий хід. Така стіночка забезпечує стабільний температурний режим в камері та захищає від зовнішніх ворогів, які могли б потрапити в личинковий хід. Лялечка формується восени або в кінці літа й жук зимує в лялечковій камері, виходячи на поверхню лише наступного року, на початку літа. Він спершу прогризає отвір в личинковий хід, а від так прогризає кору й виходить назовні.
Значний внесок у вивчення біології цього виду зробив український ентомолог М. С. Грезе.
Особливості
Жуки підроду Cerambyx є еволюційно прогресивнішими, ніж підроду Mesocerambyx.
Література
- Бартенев А. Ф. Обзор видов жуков-усачей (Coleoptera: Cerambycidae) фауны Украины // Вісті Харківського ентомологічного товариства. — 2003 (2004). — 11, № 1-2. — с. 24-43
- І. К. Загайкевич. Таксономия и экология усачей. — К.: Наукова Думка, 1991. — 420 с.;
- Заморока А. М. Жуки-вусачі Івано-Франківської області // мат. конф. «Проблеми вивчення та охорони біорізноманіття Карпат і прилеглих територій». — Івано-Франківськ, 2007. — с. 131–132;
- Łomnicki M. Catalogus Coleopterorum Haliciae. — Leopoli, 1884. — S. 1-43;