Відунас

Відунас на марці пошти Литви (1993)

Батько — вчитель початкової школи. Відунас відомий також під литуанізованим варіантом імені Вілюс Стороста (літ. Vilius Storosta). Закінчив учительську семінарію в Рагніті (нині Німан). З 1888 року викладав у школах. В університетах Німеччини (Грайфсвальд, 1896—1898; Галле, 1899; Лейпциг, 1900—1902; Берлін, 1913—1919) вивчав літературу, філософію, історію мистецтва, історію релігії, іноземні мови. Викладав у музичній школі в Клайпеді . З 1892 з перервами жив в Тільзіті (нині Совєтськ), викладав у середній школі англійську та французьку мови[1].

Живучи в Тільзіті, Відунас очолював культурне життя литовців Східної Пруссії. Організовував гуртки і суспільства, хори, виступав з лекціями, випускав литовські періодичні видання «Шальтініс» (лит. «Šaltinis», «Джерело»), «Яунімас» (лит. «Jaunimas», «Молодь») і інші. Написав кілька статей і брошур на німецькій мові про литовців, їх історію та культуру.

Автор п'єс «Тіні предків» (лит. «Probočių šešėliai», 1908), «Вічний вогонь» (лит. «Amžina ugnis», 1912), «Світова пожежа» (лит. «Pasaulio gaisras», 1928) і інші. Драматичні твори засновані на символістській естетиці та близькі старовинними жанрами містерій і мораліте.

У 1927 році став членом «ПЕН-клубу», і до післявоєнного часу залишався єдиним литовцем, прийнятим в цю всесвітню організацію письменників, засновану Голсуорсі в 1921.

У філософських і релігійно-містичних статтях, і трактатах «Смерть і що далі» (1907), «Таємнича величність людини» (1907), «Життєва основа народу» (1920) розвивав еклектичне вчення, засноване на елементах неоплатонізму, Бгаґавад-Ґіта і теософській рецепції індійських релігійно-філософських вчень. Пропагував вегетаріанство, якого і сам дотримувався[2].

Могила Відунаса в Бітенай

З приходом до влади в Німеччині гітлерівців піддавався репресіям. У 1938 був заарештований і утримувався в ув'язненні, але завдяки протестам відомих діячів культури був звільнений. У 1940 р. був висунутий на Нобелівську премію, але тогочасна міжнародна ситуація завадила Відунасу стати її лауреатом. У 1944 р. з наближенням радянських військ, як і інші жителі Тільзіта, евакуювався. Помер в Детмольді, у віці 84 роки. У 1991 прах Відунаса перепохований в Бітенай (Шілутського район).

Пам'ятник в Детмольде

Відунас був зображений на банкноті в 200 литів. У селищі Кінтана Шілутського району з 1988 року діє Центр культури Відунаса («Kintų Vydūno kultūros centras»), що включає в себе меморіальну експозицію. Він влаштований в будівлі колишньої школи (побудованому в 1705 році), в якій в 1888—1892 роках викладав Відунас.[3]. Головний її експонат — справжня арфа Відунаса (виготовлена ​​в Лондоні і придбана мислителем в Тільзіті), грою на якій він щодня вранці і ввечері встановлював гармонію між своїм атманом і вселенським брахманом[4].

У місті Совєтськ на будинку, де жив Відунас, встановлено пам'ятну дошку з барельєфом філософа, крім того, в місті існує і музей Відунаса.

• В.Богдонавічюс, А.Мартишюте. Відунас в Західноєвропейському культурному контексті: між національним і глобальним. Вільнюс: Інститут литовської літератури і фольклору, 2013. ISBN 978-609-425-104-7
• Від Мажвідаса до Відунаса. Творці та зберігачі литовської культури в Кенігсберзькому краю. Вільнюс: Mintis, 1999
• Vacys Bagdonavičius. Filosofiniai Vydūno humanizmo pagrindai. Vilnius: Mintis, 1987
• Vacys Bagdonavičius. Vydūnas: trumpa biografija. Vilnius: Vydūno draugija, Kultūros, filosofijos ir meno institutas (Standartų sp.), 2005. 63, [1] p.: iliustr., portr. Tir. [500] egz. ISBN 9986-638-56-9
• Я вірю в святе таїнство. Вільнюс: Мінтіс, 1994

• Kintai Vydūnas Culture Centre
• Про Видунасе (на литовській мові)
• Letzte Monate 1944—1945 in Powarben, Ostpreußen ^{[недоступне посилання — історія]}
• Vydunas 1918. ^{[недоступне посилання — історія]}