Вільгельм Лобковіц

Вільгельм Льобковіц народився у 1893 році у м. Фрідек округа Фрідек-Сілезія[3][2] (тепер Фрідек-Містек в Північній Моравії)[4] Австро-угорської імперії.

• У 1908 р. завершив навчання у гімназії[3].
• У 1914 р. — закінчив Технічний інститут[3][2].
• У 1914 р. мав навчання у військовій академії: Академію піхоти й кавалерії в Вітер-Нейштаті у Німеччині[3][2].
• У 1918 р. мав вишкіл у Військових курсів у Белграді[2][3].

Брав участь у 1914—1918 роках у Першій світовій війні[2], тоді ж став начальником оперативної частини армійської групи[2] штабу 18-го австрійського корпусу, отримав звання майора Генштабу Австро-угорської імперії[2]. Кавалер багатьох бойових нагород. Володів чеською, німецькою, англійською, українською, польською та французькою мовами[2][3][5]. Характеризувався як «здібний ген-штабіст»[6].

У 1918—1921 роках — учасник Громадянської війни на Західному та Південному фронті[2].

Вільгельм Лобковіц у Москві (фото з книги О.Стецишина «Ландскнехти Галицької армії»)

З 1919 р. завербований в РСЧА СРСР[2][3]. За свідченням його доньки з м. Рязань Кароліни Вільгельмовни Лобковиць — він в Росії перебував і в 1917 р. для наведення контактів з більшовиками, де й одружився (мав трьох дітей — Кароліну, Іоанну та Гюнтера)[7]. І після розпаду Австро-Угорщини зголосився до УГА, де в ранзі сотника (звання отамана[8] В. Льобковіцу присвоєно постановою Диктатора від 12 червня 1919 р.)[9] був начальником оперативного штабу при Начальній команді[8], де фактично виконував усю роботу за тодішнього безініціативного і бездарного начальника Генеральної булави, полковника Карла Штіпіц-Тернови, хорвата, байдужої до української справи людини[6].

Потім В. Льобковіц очолював штаб ІІІ Галицького корпусу[8], розробив разом із отаманом Льонером план однієї з найславніших операцій УГА, відомої під назвою «Чортківський прорив»[10]. В. Льобковіц був також начальником штабу армійської групи генерала Антона Кравса, яка 30 серпня 1919 р. звільнила Київ від більшовиків[11]. У 1920 р. був інтернований поляками до табору в Тухолі[8][12].

Втік з табору в Тухолі (Польща)[13] до Ліберця (Чехія), де написав працю «Похід на Київ»[14]. У 1921 р. виїхав на роботу до УРСР[8], де нібито «пропав безвісти»[8][5]. І лише недавно вдалось з'ясувати, що В. Льобковіц викладав тактику у військовій школі «Выстрел» РСЧА у Москві, і мешкав за адресою місто Москва, вул. 25-го Жовтня, дом 8, квартира 52[15].

• У жовтні 1921—1924 рр. — він був завідувачем Інформаційно-статистичного сектору частини «РО-РУ» РСЧА[2].
• Серпень 1924 — грудень 1925 рр. — мав практичний вишкіл на посаді командира роти 40-го і начальника полкової школи 42-го стрілецького полку[2].
• Грудень 1925 р. — серпень 1926 р. — помічник начальника редакційної частини Центральної ради «ВНО» СРСР[2].
• Серпень 1926 р. — жовтень 1930 р. — військовий керівник (рос. военрук) Московського вищого художньо-технічного інституту; жовтень 1930 р. — листопад 1932 р. — військовий керівник (рос. военрук) Московського архітектурно-будівничого інституту[2]; листопад 1932 р. — січень 1934 р. — начальник 1-го сектору Інспекції піхоти РСЧА[2]; керівник військових дисциплін Стрілецько-тактичних курсів «Постріл» (рос. Выстрел) з січня 1934 р.[2]; з квітня 1936 р. — у складі Управління керівного складу (рос. начсостава РСЧА[2].

5 лютого 1936 року отримав військове звання командира бригади (комбриг) РСЧА СРСР[2][16].

3 жовтня 1937 р. В. Льобковіц був заарештований[16][15][2] НКВС, засуджений 24 січня 1938 р. у НКВС СРСР за звинуваченням «шпіонсько-вербувальній діяльності на користь Німеччини»[15], а 5 лютого 1938 р. розстріляний на Бутовському полігоні під Москвою[3][16][15]. Похований в Бутово Московської області Росії[17].

Реабілітований 29 лютого 1960 року[16][2][18][15].

• «Організація французской пехоты», РО-РУ, 1922 г.[2];
• «Современная организация французской армии», РО-РУ, 1922 г.[2];
• «Французские большие манёвры осенью 1923 года», РО-РУ, 1923 г.[2].