Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації

Головне́ управлі́ння Генера́льного шта́бу Збройних сил Російської Федерації (ГУ ГШ ЗС РФ, рос. Главное управление Генерального штаба Вооружённых Сил Российской Федерации), до 2010 року — Головне́ розві́дувальне управлі́ння Генера́льного шта́бу (ГРУ, ГРУ ГШ, рос. Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации) — центральний орган управління військової розвідки у збройних силах Радянського Союзу та (з 1992) Російської Федерації.

Головне управління генерального штабу збройних сил Російської Федерації (ГУ ГШ ЗС РФ)
рос. Главное управление Генерального штаба Вооруженных сил Российской Федерации (ГРУ ГШ ВС РФ)
 
 
Комплекс будівель ГРУ на вул. Гризодубової в Москві
Загальна інформація:
Тип: служба розвідки
Юрисдикція:  Росія
Дата заснування: 5 листопада 1918 (як ГРУ СРСР)
1992 (перетворено у ГРУ ГШ ЗС РФ)
2010 (перейменоване на ГУ ГШ ЗС РФ)
Відомство-попередник: Особлива канцелярія Російської імперії
Девіз: рос. Величие Родины – в Ваших славных делах
Структура:
Директор: Віце-адмірал Ігор Костюков
Керівна організація: Генеральний штаб Збройних сил РФ
Кількість співробітників: засекречено (за даними журналістів — 50 000 військовослужбовців[1][2])
Бюджет: засекречено
Штаб-квартира:
Адреса штаб-квартири: вул. Гризодубової, Москва
55.78239552° пн. ш. 37.52473176° сх. д. / 55.78239552; 37.52473176
Вебсайт:
[structure.mil.ru/structure/ministry_of_defence/details.htm?id=9711@egOrganization structure.mil.ru/structure/ministry_of_defence/details.htm?id=9711@egOrganization]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ГУ ГШ ЗС РФ

Було частиною армії і безпосередньо підпорядковувалося міністерству оборони. Вело розвідку в інтересах міністерства оборони за кордоном (у мирний час діяла на території Радянського Союзу і не мала юридичних прав). У воєнний час виконувала функції контррозвідки на окупованих радянськими військами територіях (дивись «СМЕРШ»).

Історія

У листопаді 1918 р. Революційна військова рада Республіки (РВРР) затвердив штат Польового штабу РВРР, у структуру якого входило Реєстраційне управління з функціями координації зусиль розвідувальних органів — підрозділів РСЧА і підготовки розвідувальної інформації для Польового штабу РСЧА. Реєстраційне управління стало першим центральним органом військової агентурної розвідки РСЧА і першим центральним органом військової контррозвідки. Оскільки секретний наказ Реввійськради РРФСР 197/27 про штат Польового штабу (включаючи штат Регіструпра) був датований 5 листопада 1918 р., цей день уважається днем народження радянської (а тепер і російської) військової розвідки. Першим начальником військової розвідки був Аралов Семен Іванович.

У лютому 1921 р. з метою створення єдиного органу управління збройними силами Польовий штаб РВРР був об'єднаний з ВсеРосГлавШтабом у Штаб РСЧА. Регіструпр увійшло до складу новоутвореного органу.

У квітні 1921 р. Реєстраційне управління було перетворено в Розвідувальне управління Штабу РСЧА (РозвідУпр) з включенням у нього відділу військової розвідки. У відповідному Положенні визначалося, що дана структура є центральним органом військової розвідки, як у воєнний, так і в мирний часи.

У 1921—1925 рр. Розвідупр здійснювало так звану «активну розвідку» — керувало діями прорадянських партизанських загонів на територіях сусідніх з Радянською Росією та СРСР держав.

У листопаді 1922 р. розвідувальне управління Штабу РСЧА було реорганізовано в Розвідувальний відділ Управління 1-го помічника начальника Штабу РСЧА з істотним звуженням функцій і скороченням штатної чисельності.

У 1924 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було відтворене.

У вересні 1926 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було перейменоване в IV Управління Штабу РСЧА.

У серпні 1934 р. IV Управління Штабу РСЧА було перейменоване в Інформаційно-статистичне управління РСЧА, яке в свою чергу було в листопаді 1934 р. перейменовано в Розвідувальне управління РСЧА (безпосередньо підпорядковане Наркому оборони).

У травні 1939 р. Розвідувальне управління РСЧА перетворено в 5-е Управління Наркомату оборони СРСР.

У липні 1940 р. 5-е Управління було знову передано у підпорядкування Генштабу і отримало назву «Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії».

16 лютого 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Розвідувальне управління Генштабу Червоної Армії було реорганізовано в Головне розвідувальне управління Генерального штабу з відповідною зміною структури та штатної чисельності[3][4]:

Наказ про реорганізацію Розвідувального управління Генерального штабу В Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії № 0033 16 лютого 1942 р.
1. Реорганізувати Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.
2. Призначити: Заступником начальника Генерального штабу Червоної Армії, він же начальник Головного розвідувального управління генерал-майора танкових військ Панфілова А. Н.. Військовим комісаром Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії бригадного комісара Ілічова І. І.
3. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії мати у складі:
1-е Управління (агентурне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (Диверсійний)
6-й відділ (фронтової, армійської і окружний розвідки)
7-й відділ (оперативної техніки)
8-й відділ (агентурного зв'язку і радіорозвідки)
2-е Управління (інформаційне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (редакційно-видавничий)
6-й відділ (військовий інформації)
7-й відділ (дешифрувальний)
Відділи Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії:
політичний
зовнішніх відносин
спеціального зв'язку
спеціальних завдань
кадрів
військової цензури
Контрольно-фінансовий
Матеріально-технічного забезпечення.
4. Реорганізацію закінчити до 20 лютого 1942 р.
Народний комісар оборони СРСР Й. Сталін

23 жовтня 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Головне розвідувальне управління було переведено з підпорядкування Генеральному штабу в пряме підпорядкування Наркому оборони. На ГРУ покладалося ведення всієї агентурної розвідки і диверсійної діяльності, як за кордоном, так і на окупованій території СРСР. Одночасно в складі Генштабу було сформовано Управління військової розвідки Генштабу, яке керувало роботою фронтових розвідувальних органів і військовою розвідкою. Ведення агентурної розвідки у знову сформованому управлінні було заборонено[5]. Такий поділ функцій між двома розвідувальними службами швидко показало свою неефективність. Наказом Наркома оборони від 19 квітня 1943 р. Управління військової розвідки Генштабу було перейменоване в Розвідувальне управління Генштабу, і йому було передано керівництво агентурною роботою і диверсійною діяльністю на окупованій території СРСР. ГРУ Наркомату оборони СРСР зберегло за собою лише ведення агентурної розвідки за кордоном[6].

У червні 1945 р. ГРУ Наркомату оборони СРСР і РУ Генерального штабу були знову об'єднані в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.

У вересні 1947 р. у зв'язку з реорганізацією розвідувальних служб СРСР ГРУ Генштабу було скасовано. Більшість його функцій і співробітників було передано до складу нещодавно утвореного Комітету інформації, який об'єднав в одній структурі військову і політичну (розвідка МДБ СРСР) розвідслужби. Для керівництва залишеними у складі Збройних сил органами військової розвідки була створена відносно невелика Розвідувально-диверсійна служба.

У січні 1949 р. у зв'язку з поверненням функцій з керівництва військовою розвідкою Міністерству збройних сил СРСР було відновлене Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил СРСР.

У 1992 р. ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР увійшло до складу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації.

Керівники ГРУ

  1. Аралов Семен Іванович (1918 р. — 1919 роки)
  2. Гусєв Сергій Іванович (1919 р., червень-грудень)
  3. П'ятаков Георгій Леонідович (1920, січень-лютий)
  4. Ауссем Володимир Християнович (1920 р., лютий-червень)
  5. Лєнцман Ян Давидович (1920 р. — 1921 р.)
  6. Зейбот Арвид Янович (1921 р. — 1924 р.)
  7. Берзін Ян Карлович (1924 р. — 1935 р.)
  8. Урицький Семен Петрович (1935 р. — 1937 р.)
  9. Берзін Ян Карлович (1937 р.)
  10. Ґєндін Семен Григорович (в.о. вересень 1937 р. — жовтень 1938 р.)
  11. Орлов Олександр Григорович (в. о. жовтень 1938 р. — 1939 р.)
  12. Проскуров Іван Йосипович (1939 р. — 1940 р.)
  13. Голіков Пилип Іванович (1940 р. — 1941 р.)
  14. Панфілов Олексій Павлович (1941 р. — 1942 р.)
  15. Іллічов Іван Іванович (1942 р. — 1945 р.)
  16. Кузнєцов Федір Федотович (1945 р. — 1947 р.)
  17. Трусов Микола Михайлович (1947 р. — 1949 р.)
  18. Захаров Матвій Васильович (1949 р. — 1952 р.)
  19. Шалін Михайло Олексійович (1952 р. — 1956 р.)
  20. Штеменко Сергій Матвійович (1956 р. — 1957 р.)
  21. Шалін Михайло Олексійович (1957 р. — 1958 р.)
  22. Сєров Іван Олександрович (1958 р. — 1963 р.)
  23. Івашутін Петро Іванович (1963 р. — 1986 р.)
  24. Міхайлов Владлен Михайлович (1986 р. — 1991 р.)
  25. Тімохін Євген Леонідович (1991 р. — 1992 р.)
  26. Ладигін Федір Іванович (1992 р. — 1997 р.)
  27. Корабельніков Валентин Володимирович (1997 р. —2009 р.)
  28. Шляхтуров Олександр Васильович (2009 р. — 2011 р.)
  29. Сергун Ігор Дмитрович (2011 р. — 2016 р.)
  30. Коробов Ігор Валентинович (2016 р. — 2018р.)
  31. Костюков Ігор Олегович (з грудня 2018)[7][8]

Заступники начальника ГРУ

Штаб-квартира

Раніше штаб-квартира ГРУ розташована була в Москві в районі Ходинського поля, на Хорошевському шосе, де будинок № 76 (трохи в глибині кварталу). Будівництво штаб-квартири, що являє собою комплекс споруд загальною площею близько 70 тисяч м², всередині якого є ситуаційний центр, командний пункт, спортивний комплекс та басейн, було завершено восени 2006 року. Нова штаб-квартира розташована на вул. Гризодубової в м. Москві. Вартість будівництва склала 9,5 млрд. руб.[9]. Буквально в 100 метрах на північ від нової будівлі розташована і стара споруда, так званий «Акваріум».

Структура ГРУ

Протягом історії свого існування структура ГРУ пережила кілька переформувань. У нинішньому вигляді, згідно відкритих і доступних джерел, структура ГРУ являє собою 13 основних управлінь та 8 допоміжних відділів з управліннями.

Основні управління:

Допоміжні управління та відділи:

  • Управління космічної розвідки
  • управління кадрів
  • Оперативно-технічне Управління
  • Адміністративно-технічне Управління
  • Управління зовнішніх відносин
  • Архівний відділ
  • Інформаційна служба

Загальна військова підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Новосибірському вищому військовому командному училищі, за спеціальностями:

Спеціальна підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Академії ГРУ (Військово-дипломатична академія Міністерства оборони Російської Федерації). Підготовка здійснюється на трьох основних факультетах:

  • Факультет стратегічної агентурної розвідки
  • Факультет агентурно-оперативної розвідки
  • Факультет оперативно-тактичної розвідки
  • Інститут (філія Академії) ГРУ (м. Череповець)

При Академії працює ад'юнктура та Вищі академічні курси.

У структуру ГРУ також входять два науково-дослідних інститути, розташовані в Москві, відомі як 6-й і 18-й «Центральні науково-дослідні інститути».

Військові частини і з'єднання спеціального призначення (СП) ГРУ

Окремі роти

«орСП» — окремі роти спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. орСпН через заборону використання української мови в армії СРСР)[10]:

ДислокаціяПідпорядкуванняДата формування
75Н'їрейдхазаПівденно-західний військовий округ (ВО)
77Житомир8 ТА, Прикарпатський ВО
78Сімферополь32 АК, Одеський ВО
92ШеконСГВ
124КапчагайСАВО
227 ?СКВО
344Уссурійськ5 ОА, Далекосхідний ВО
459Чирчик40 ОА, ТуркВО
462Виборг-7 (с. Гвардійський)30 АК, Ленінградський ВО
525Киргизстан ?
527Равенсбрюк2 ТА, ГРВН
571Єлізово25 АК, Далекосхідний ВО
602Дрезден1 ТА, ГРВН
670БогданечЦГВ
771Комсомольськ43 АК, Далекосхідний ВО
775 ? ?
779Чарбах7 ОА, Закавказький ВО
792Дессау, Кохштедт3 ОА, ГРВН
793 ?20 ОА, ГРВН
794Нора8 ОА, ГРВН
800Баку4 ОА, Закавказький ВО
806СмоленськМосковський ВО
807Петрозаводськ6 ОА, Ленінградський ВО
808КуйбишевПриволзький ВО
818Тирасполь14 ОА, Одеський ВО
822Свердловськ (нині Єкатеринбург)Уральський ВО
827Білогорськ35 ОА, Далекосхідний ВО
876Орджонікідзе42 АК, Північно-Кавказький ВО
877Мандал-Гобі51 ОА, Далекосхідний ВО
899Ведмежі озераПДВ
 ?НовочеркаськСКВО
 ?Гродно28 ОА, Білоруський ВО
 ?Чернігів1 ОА, Київський ВО
 ?Івано-Франківськ38 ОА, Прикарпатський ВО

Окремі загони спецпризначенців

«ОбрСП» — окрема бригада спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОО СпН, ОбрСпН через заборону використання української мови в армії СРСР)[10]:

ДислокаціяДата формування
33Ботлих, 12 окрема бригада спецпризначенців (ОбрСП)
61 ?
70Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців
10822 окрема бригада спецпризначенців
114 ?
154Чирчик, 15 окрема бригада спецпризначенців
173Лагодехі, 12 окрема бригада спецпризначенців
177Капчагай, 22 окрема бригада спецпризначенців
186Ізяслав, 8 окрема бригада спецпризначенців
28124 окрема бригада спецпризначенців
282Хабаровськ 14 окрема бригада спецпризначенців
294Бєлогорськ, 14 окрема бригада спецпризначенців
305 ?
30814 окрема бригада спецпризначенців
325Феодосія-13, 10 окрема бригада спецпризначенців
329Промєжици, 2 окрема бригада спецпризначенців
330Рига, 4 окрема бригада спецпризначенців1 січня 1990 року
334Мар'їна Горка, 5 окрема бригада спецпризначенців
370Чучково, 16 окрема бригада спецпризначенців
37916 окрема бригада спецпризначенців
411Фарахруд, 22 окрема бригада спецпризначенців
5013 окрема бригада спецпризначенців
5033 окрема бригада спецпризначенців
5093 окрема бригада спецпризначенців
5123 окрема бригада спецпризначенців
64167 окрема бригада спецпризначенців
66416 окрема бригада спецпризначенців
668Кіровоград, 9 окрема бригада спецпризначенців
66916 окрема бригада спецпризначенців
69167 окрема бригада спецпризначенців
700Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців

Окремі бригади спецпризначенців

«ОбрСП» — окремі бригади спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОБрСпН через заборону використання української мови в армії СРСР)[10]:

ДислокаціяПідпорядкуванняДата формування
2ПромєжициЛенінградський ВО17 вересня 1962 року
3НейтіменГРВН1966 р.
4ВільяндіПрибалтійський ВО1962 р.
5Мар'їна гіркаБВО1 січня 1963 р.
8ІзяславПрикВО1 січня 1963 р.
9КіровоградКиївський ВО30 грудня 1962 р.
10Старий КримОдеський ВО1 січня 1963 р.
12ЛагодехіЗакВО1962 р.
14УссурійськДалекосхідний ВО1 грудня 1963
15ЧирчикТуркВО1 січня 1963
16ЧучковоМосковський ВО1 січня 1963
17ОчаківЧорноморський флот1968 р.
22КапчагайСАВО24 липня 1976 р.
24КяхтаЗабайкальський ВО1 листопада 1977 р.
67БердськСибірський ВО1984 р.
42острів РосійськийТихоокеанський флот1955 р.

МРП спецприз ВМФ СРСР

«МП СП», «ЗМП СП» морська піхота спецпризу, загін морпеху спецпризу, спецпризначенці морської піхоти ВМФ СРСР (у документах рос. МРП СпН, ОМРП СпН, ОБрСпН, УО ВМФ через заборону використання української мови в армії СРСР)[10]:

ДислокаціяПідпорядкуванняДата формування
8Баку, п. 9-аКаспійський флот1969 рік
17о. ПервомайськийЧорноморський флот4 листопада 1953 р.
42о. Російський, бухта Н. ДжигітТихоокеанський флот1955 р.
420Кольська губаПівнічний флот1985 р.
457 ?РУ ВМФ ?
561с. ПаруснеБалтійський флот30 грудня 1954 р.
316м. Київ, о. РибальськийВМФ ?

Частини і з'єднання ГРУ у теперішній час

За різними джерелами чисельність частин і з'єднань спецпризначенців ГРУ Росії в даний момент складає від 6 000 до 15 000 військовослужбовців. Крім частин і з'єднань спезпризу в підпорядкуванні ГРУ перебувають додатково і війська загального призначення чисельністю близько 25 000 осіб[1].

У даний час спецприз ГРУ складається з семи окремих бригад спеціального призначення та кількох морських развідпунктів ВМФ загальною чисельністю ще до 10 тисяч військовослужбовців[2].

Бригади спецпризу ГРУ ГШ:

  • 2-а окрема бригада спеціального призначення Західний військовий округ. 2-а бригада спеціального призначення сформована на підставі директив Генерального штабу Збройних Сил СРСР і командувача військами Ленінградського військового округу в період з 17 вересня 1962 до березня 1963 року.
  • 3-я окрема гвардійська бригада спеціального призначення Центральний військовий округ. Сформована в 1966 р. директивою Головнокомандувача Групою Радянських військ у Німеччині на фондах 26-го окремого батальйону спеціального призначення в гарнізоні Вердер за участю кадрів 27-го окремого батальйону спеціального призначення Північної групи військ, 48-го і 166-го окремого розвідувального батальйону.
  • 10-я окрема бригада спеціального призначення Південний військовий округ. Знову була сформована в СКВО (ЮВО) у травні 2003 року.
  • 14-я окрема бригада спеціального призначення Східний військовий округ. Дата народження — 1 грудня 1963 р.. Понад 200 офіцерів, сержантів і солдат брали участь у бойових діях в Афганістані в складі загонів спеціального призначення. Загинули 12 офіцерів, 36 сержантів і солдатів. З січня до квітня 1995 р. зведений загін спеціального призначення брав участь у «наведенні конституційного порядку» в Чечні.
  • 16-я окрема бригада спеціального призначення Західний військовий округ. Дата народження — 1 січня 1963 р., Московський військовий округ. У 1972 р. бригада виконувала урядове завдання з ліквідації пожеж на території Московської, Рязанської, Володимирської та Горьківської областей. За виконання цього завдання нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради РРФСР.
  • 22-я окрема гвардійська бригада спеціального призначення Південний військовий округ. Була сформована 21 липня 1976 р. наказом командувача Середньоазіатським військовим округом у м. Капчагай Казахської РСР. У березні 1985 р. з'єднання було передислоковано в м. Лашкаргах Республіки Афганістан та брало участь в афганській війні. Є єдиним військовим формуванням, що отримало гвардійське найменування після Великої Вітчизняної війни. У 1989—1992 рр. з'єднання дислокувалося в Азербайджані. У червні 1992 р. з'єднання було передислоковано на територію Російської Федерації і включено до складу військ Червонопрапорного Північно-Кавказького військового округу. З листопада 1992 р. до серпня 1994 р. оперативна група з'єднання мала участь у підтримці режиму надзвичайного стану і роз'єднання сторін в осетино-інгушському міжнаціональному конфлікті. З 1 грудня 1994 р. оперативна група з'єднання брала участь у бойових діях на території Чеченської Республіки.
  • 24-я окрема бригада спеціального призначення Центральний військовий округ. Сформована 1 листопада 1977 р. на базі 18-ї окремої роти спеціального призначення.

Радянський інформаційний супутник

Радянський інформаційний супутник (Радінформсупутник), ЗАТ «Радінформсупутник» (рос. Совинформспутник від рос. советский информационный спутник) засноване в 1991 р.. Чисельність 107 осіб. «Радінформсупутник» — організація Головного розвідувального управління ГШ, у завдання яких входить користолюбна продаж не-секретних знімків, зроблених супутниками ГРУ. Не секретність визначається самим же ГРУ і гроші за вказану продаж отримує також ГРУ. Це здобуло популярність в квітні 2000 р., коли американські журналісти виявили серед розповсюджуваних «Радінформсупутник» знімків фотографії надсекретної військової бази США, відомої під назвою «База 51».

Відзнаки

Нагороди

Див. також

Примітки

  1. Чуприн К. В., «Вооружённые силы стран СНГ и Балтии»: справочник / А. Е. Тарас. — г. Минск: изд. «Современная школа», 2009 г. — С. 25. — 832 с. — ISBN 978-985-513-617-1. (рос.)
  2. Александр Чуйков, «Спецназ сольют воедино. Министерство обороны предлагает создать универсального солдата», «Аргументы Недели» № 3 (193) от 28 января 2010 г. (рос.)
  3. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 154. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  4. Сайт милитера, «Военная Литература», Первоисточники. (рос.)
  5. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 348—349. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  6. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 1943 г. — 1945 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-3). — С. 124—127. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6 (рос.)
  7. ГРУ Російської Федерації очолив Ігор Костюков
  8. Костюков Ігор Олегович (нар. 21 лютого 1961 року) — перший заступник начальника ГУ ГШ ЗС РФ, віце-адмірал, учасник війни в Сирії, герой Росії (2017), внесений у санкційні списки (2016 — за дії проти демократії в США, 2017 — за втручання у вибори президента США).
  9. «Дом разведчика». «Ведомости», № 211 (1738), 9 ноября 2006 г. (рос.)
  10. Спецназ.орг — сообщество ветеранов спецназа России, СНГ и бывшего СССР (рос.)

Джерела

  • Oleg Penkovsky. The Penkovsky Papers. Collins. Fontana Books. 1967; Олег Пеньковский. Записки из тайника. М.: «Центрполиграф», 2000. (англ.) (рос.)
  • В. Никольский. Аквариум-2.- М.: ТОО «Гея», 1997. 288 с. (рос.)
  • Виктор Суворов — Аквариум. (рос.)
  • Филби К., «Моя тайная война». — г. Москва: изд. «Воениздат», 1980 г. (рос.)
  • Кокарев К. А., «Советские спецслужбы и Восток» // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2014, № 5, с. 77. (рос.)
  • Колпакиди А., Север А. ГРУ. Уникальная энциклопедия. — М.: Яуза Эксмо, 2009. — 720 с. — (Энциклопедия спецназа). — 5000 экз. — ISBN 978-5-699-30920-7. (рос.)
  • «Разведка и контрразведка в лицах» — Энциклопедический словарь российских спецслужб. Автор-сост. А. Диенко, предисл. В. Величко. — М.: Русскій міръ, 2002. — 608 с.: ил. + Прил. (рос.)
  • Пушкарев Н. Ф., «ГРУ: вымыслы и реальность». — 2004. ISBN 5-699-06455-9 (рос.)
  • Максимов А.[Б.], «Главная тайна ГРУ». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 416 с. — (ГРУ) — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-40703-3 (рос.)
  • Колпакиди А.[И.], «ГРУ в Великой Отечественной войне». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 608 с. — (ГРУ) — 3000 экз. — ISBN 978-5-699-41251-8 (рос.)
  • Павел Густерин, «Советская разведка на Ближнем и Среднем Востоке в 1920—30-х годах». — Саарбрюккен, 2014. — ISBN 978-3-659-51691-7. (рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.