Вірменська церква (Чернівці)

Вірмени з'явились на Буковині як учасники міжнародної торгівлі ще за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
Вірменські купці та ремісники брали участь у всіх великих торгах і пропонували широкий асортимент як західних, так і східних товарів.

Буковина приваблювала вірмен релігійними свободами та податковими пільгами.
Одним з перших документів, який зафіксував наявність вірменських колоній на Буковині, була грамота молдавського воєводи Александра «Доброго» від 4 жовтня 1408 року.
Масове переселення вірмен на Буковину відбулося в 1418 році — їх сім'ї були розселені в містах і селах краю.

До входження Буковини до складу імперії Габсбургів основну частину вірмен-колоністів складали григоріанці. Після 1786 року, коли Буковина стала округою Королівства Галичини та Володимирії, на її території почали селитися вірмени, які прийняли унію з РКЦ. Це призвело до створення двох вірменських релігійних громад: григоріанської — з центром у Сучаві і вірмено-католицької — з центром у Чернівцях.

1820 року в Чернівцях проживало 30 родин, які намагалися створити свою власну парафію. Указом цісаря від 5 серпня 1835 року було схвалено створення вірмено-католицької парафії у Чернівцях. На пожертви вірян було створено дотаційний фонд. Першим священиком парафії став Целестин Торосевич — колишній вікарій із селища Кути Косівського повіту.

Місцеві вірмени хотіли мати свою церкву та школу.

Питання про будівництво храму ставилось уже в 1850–1860 роках, але безуспішно, тому що всі витрати на спорудження храму мав би взяти на себе католицький дотаційний фонд, який не міг цього зробити.

Поштівка кінця 19-го століття на якій зображено будівлю Вірменської церкви

На початку 70-х років 19-го століття кількість вірмен міста Чернівці та околиць склала 985 осіб. Вони молились в єдиній на все місто римо-католицькій церкві, що стала вже затісною, а в свята і вихідні зовсім не могла вмістити велику кількість віруючих.
Віруючі вірмено-католики прийняли рішення збудувати у Чернівцях кам'яну церкву шляхом збору добровільних внесків.

З середовища вірмен був створений будівельний комітет. До складу комітету ввійшли шановані люди, в основному великі землевласники. Президентом став Якоб фон Петрович, який на той час був і бургомістром міста.

Згідно із зверненням комітету, «…вірмено-католицька церква мала стати центром національного і сімейного віровизнання, вона мала стати ланкою того таємничого ланцюга, який об'єднає вірмен по всій землі, і церква стане пам'ятником побожності вірменської нації. … Церква повинна стати дароохороннецею Бога та центром національного об'єднання, адже вірменський народ не по своїй волі розкиданий по всьому світу. У місцевого народу він знайшов співчуття, разом з іншими народами влився у дружну сім'ю, зумів зберегти свою релігію, мову, звичаї, любов до своєї нації…».

Комітет закликав всіх, хто любить Бога «узяти участь у будівництві, хто як може …». Звернення було видруковане вірменською та французькою мовами.

Було одержано від влади дозвіл на проведення лотереї і підписку на пожертви по всій імперії. Частину землі під будівництво церкви парафія одержала від міста безплатно. Певні кошти було виділено із державної казни.

Проект храму був розроблений відомим чеським архітектором Йозефом Главкою, автором комплексу резиденції буковинських митрополитів. Він і керував будівництвом[1], але через хворобу не зміг бути в Чернівцях на завершальному етапі будівництва.

Будівництво церкви завершилось у жовтні 1875 року, 9 жовтня церква була освячена і отримала назву на честь святого Григорія Просвітителя[2]. В її архітектурі переплелися елементи романського та готичного стилів, а також українського бароко.

Завдяки чудовій акустиці храм з самого початку використовувався для проведення вечорів церковного співу, тут також було встановлено орган.

Вірменська церква діяла до приходу радянської влади.

Після 1944 року церкву було закрито, більшість вірмен-католиків покинули Чернівці. Церковне майно передано в користування організаціям міста.

Деякий час приміщення церкви не використовувалось, пізніше було передано під склад. Будівля церкви була передана на облік як пам'ятка архітектури. Було відмічено, що « за своїм стилем і обробкою споруда дуже близька до резиденції митрополитів. Всередині наявні розписи і скульптури.».

1986 року споруду Вірменської церкви передано Чернівецькій філармонії для використання під зал органної музики. У 1988 році приміщення церкви реконструювали, а одна із чеських фірм виготовила і встановила новий орган. Було відновлено постійне богослужіння.

До приходу на Буковину радянської влади вхід до Вірменської церкви прикрашали скульптури Святих Петра та Павла. Потім вони зникли. Уже в період Незалежності України їх віднайшов на цвинтарі по вулиці Зеленій в покаліченому і занедбаному стані дослідник Валерій Михайлович Квітко.

У відновленні скульптур взяли участь скульптори Петро Лемський, Микола Лисаківський Дмитро Горшковський, художник Володимир Хрипко.

На церемонії освячення скульптур в липні 2010 року взяли участь відомі представники інтелігенції Буковини і влади міста, члени вірменського товариства, парафіяльної громади, настоятель храму отець Нессіса.

• Марія Никирса. Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ.- Чернівці: Золоті литаври, 2008.- 452 с.
• Марія Никирса. Вірменська церква // Чернівці.- 2007.- 30 листопада.- С. 6.
• Лариса Артеменко. Оновлені постаті Петра і Павла освятили в день їхнього пошанування // Чернівці.- 2010.- 15 липня .- С. 3:
• Лариса Артеменко. Скульптури святих апостолів Петра і Павла повернули на історичне місце // Чернівці.- 2010.- 24 червня.- С. 4.
• Юхим Гусар. Вірменська церква — шедевр Й. Главки: [з історіїстарих Чернівців] / Юхим Гусар //Буковинське віче. 2010.- 29 вересня (№ 73).- С. 3.
• Ігор Чеховський. У Вірменській Церкві знову зазвучала вірменська // Чеховськй І. Прогулянка Чернівцями та Буковиною. — Київ: Балтія-Друк, 2006. — С.120.

• Старі фото Вірменської церкви^{[недоступне посилання з травня 2019]}