Григорій Просвітитель

Святи́й Григо́рій Просвіти́тель (вірм. Գրիգոր Լուսավորիչ, Григор Лусаворич, грец. Γρηγόριος Φωστήρ чи Φωτιστής, Грегоріос Фостер чи Фотістес; Григорій Парфянин, Григор Партев; бл. 252326) — святий Вірменської апостольської церкви, а також Російської православної (де відомий як рос. Григорий Армянский) та інших Православних церквах, Римсько-Католицької та Вірменської католицької церков, перший, після гонінь царя Трдата III, єпископ та просвітитель Вірменії. Був членом парфянського знатного роду Сурен-Пахлавів, який, у свою чергу, був гілкою царського дому Аршакідів, що мав парфянське походження. Таким чином, він був родичем вірменських монархів, що мали також парфянське походження.

Григорій Просвітитель
вірм. Գրիգոր Լուսավորիչ
Народився 252
Вірменія
Помер 329[1][2]
Національність вірмени
Діяльність священник, клерик
Знання мов вірменська[3]
Титул Catholicos of Armeniad[2]
Посада Католикос усіх вірмен
Конфесія православ'я
Рід Григорідиd
Батько Анак Парфійський[4][1]
Діти St. Vrtanes Id[1][2] і St. Aristaces Id[1][2]
І. К. Айвазовський. «Хрещення вірменського народу. Григорій Просвітитель». 1892, Феодосійська картинна галерея.

Канонічний життєпис

Житіє святого Григорія описав Агафангел, письменник IV століття, легендарний автор історії навернення Вірменії в християнство. Окрім житія в книзі Агафангела є збірник 23 проповідей, що приписують св. Григорію Просвітителю, через що цю книгу називають також «Книгой Грігоріса» чи «Вченням Просвітителя» (вірменською мовою «Вардапетутюн»).

У книзі розповідається, що батько Григорія, Апак (Анак), підкуплений перським царем, вбив вірменського царя Хосрова І та за це сам поплатився життям; усе сімейство його було винищено, окрім молодшого сина, якого годувальниця, християнка, встигла унести на свою батьківщину, в Кесарію Каппадокійську. Там хлопчик був хрещений ім'ям Григорій і отримав християнське виховання. Вступивши у шлюб, він скоро розлучився з дружиною: вона пішла в монастир, а Григорій вирушив до Риму і там поступив на службу до сина Хосрова, Тірідата (Трдат III, 287330 рр.), бажаючи старанною службою загладити провину свого батька. Прибувши до Вірменії в 287 році в супроводі римських легіонів, Трдат III повернув собі батьківський престол. За сповідування християнства Трдат III звелів кинути Григорія в каземати або колодязь Арташату (Артаксата), де він був в ув'язненні близько 15 років, його підгодовувала благочестива жінка. Тим часом Трдат III впав у божевілля, але був зцілений Григорієм, після чого в 301 р. хрестився і проголосив християнство державною релігією у Вірменії. У 302 р. Григорій був висвячений на єпископа від єпископа Леонтія Каппадокійського в Кесарії, після чого він будує храм у місті Вагаршапаті — столиці царя Трдата III. Храм був названий Ечміадзін, що в перекладі означає «зійшов Єдинородний» (тобто Ісус Христос), який, за переказами, особисто вказав Григорію місце для будівництва храму. У 325 р. Григорія запросили на Перший Вселенський Собор в Нікеї, але, не маючи можливості поїхати особисто, він відправив туди свого сина Арістакеса, який, разом із ще одним посланником на ім'я Акрітіс, привіз до Вірменії Нікейські постанови. У 325 р. Григорій передав кафедру синові, а сам пішов в усамітнення, де незабаром помер у 326 р. Його поховали у Ечміадзіні. Вірменське архієпископство довго залишалося в роді Григорія.

Святитель Григорій Просвітитель, ікона XIV ст., Греція

Поклоніння

Майже тисячу років могила святого Григорія служила місцем поклоніння. Протягом останніх 500 років мощі святого Григорія зберігалися у вірменській церкві в Неаполі, а 11 листопада 2000 р. їх передали Католикосу всіх вірмен Гарегіну II та наразі зберігають у побудованому в 2001 році Єреванському кафедральному соборі Святого Григорія Просвітителя. На місці узилища святого Григорія знаходиться монастир Хор Вірап, в Араратській долині, біля самого державного кордону з Туреччиною. Назва монастиря в перекладі з вірменського означає «глибока яма» (вірм. Խոր Վիրապ).

Житіє Григорія переклали грецькою мовою приблизно в кінці VI століття. У X столітті Симеон Метафраст включив його в свої «Житія святих». З грецького тексту зробили переклад грецькою, грузинською та арабською мовами. Існує також ефіопська редакція, тісно пов'язана з арабським перекладом. Текст житія зберігається також у російській Минеї (пам'ять 30 вер.). Римсько-католицька церква канонізувала його у 1837 році за участі папи Григорія XVI; пам'ять 1-го жовтня (festa pro aliquibus locis).

Цікаві факти

Цьому святому приписують авторство традиційної вірменської страви Харіса. Він додав пшеницю в казан, де варилося м'ясо, щоб нагодувати бідних. Коли він помітив, що каша пригорає до дна - він вигукнув «Харекх! Мішайте її!». Таким чином назва каші походить від вигуку святого.

Примітки

  1. Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiquesRome: 1990. — P. 242.
  2. Template:Christian Settipani, "Nos ancêtres de l'Antiquité", 1991 — С. 66.
  3. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  4. Template:Christian Settipani, "Nos ancêtres de l'Antiquité", 1991 — С. 53–66.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.