Вітольд Пілецький

Народився в місті Олонець, Республіка Карелія, куди його родину переселила російська царська влада в рамках репресій за участь в січневому повстанні 1863 року.

З 1910 року мешкав у Вільнюсі, де навчався в комерційній школі. З 1914 року був членом забороненого царською владою харцерського руху (1916 року заснував свою групу). 1921 року склав іспит на атестат зрілості (пол. matura).

Протягом 1918—1921 служив у Війську Польському, воював під час радянсько-польської війни. Як кавалерист брав участь в обороні Гродно. 5 серпня 1920 року вступив у 211 Полк Уланів та в його лавах брав участь у Варшавській битві 1920 року, в бою в Рудницькій пущі та у здобутті Вільнюса. Двічі нагороджений Хрестом за доблесть.

Після війни демобілізований. Він залишався в списку військовозобов'язаних у Повітовому Військовому Комісаріаті в місті Ліда з призначенням у 26 Полк Великопольский уланів у місті Барановичі.

У серпні 1939 року він мобілізований до польського війська. Воював проти німців під час Польської кампанії 1939 року як командир взводу в ескадроні дивізійної кавалерії 19-ї піхотної дивізії армії «Пруссія». Останні бої його загін провів як партизанський підрозділ. Пілецький розпустив свій взвод 17 жовтня 1939 року та перейшов на нелегальне становище.

Після закінчення Польської кампанії 1939 року пробрався до Варшави і став одним з організаторів створеної 9 листопада 1939 року підпільної організації Секретна Польська Армія під командуванням Яна Влодаркевіча, згодом підпорядкованої Союзу збройної боротьби.

19 вересня 1940 року під час проведеної німцями вуличної облави він добровільно здався німцям з метою потрапити як в'язень у концентраційний табір Аушвіц для отримання інформації та проведення підпільної роботи. Він потрапив у цей концтабір у ніч з 21 на 22 вересня 1940 року у складі так званого другого варшавського транспорту, що складався з поляків, заарештованих німцями.[2]

Під прізвищем Томаш Серафінський, в'язень № 4859, він був головним організатором польського підпілля в таборі. Пілецький складав доповіді, що надсилалися командуванню Союзу Збройної Боротьби до Варшави, а звідти далі на Захід. Він планував збройне звільнення табору[3]. Ще перебуваючи у концтаборі, в листопаді 1941 року він за наказом генерала Стефана Ровецького отримав звання лейтенанта.

У ніч з 26 на 27 квітня 1943 року Пілецькому вдалося втекти з табору разом із двома іншими в'язнями. Уздовж залізниці вони дійшли до річки Сола, а потім до Вісли, якою вони пропливли в знайденому човні. Потім вони дійшли до міста Новий Вісьнич, де Вітольд Пілецький знайшов справжнього Томаша Серафінського. Серафінський зв'язав Пілецького з місцевим відділом Армії крайової, де Пілецький запропонував свій план атакувати концтабір Аушвіц. Однак його проект збройного захоплення та звільнення концтабору не отримав схвалення з боку верховного командування.

Впродовж 1943—1944 років Пілецький служив в III відділі Кедив Головного Командування Армії Крайової (в тому числі заступником командира розвідувально-інформаційної бригади «Камелеон»-«Їжак»), брав участь у Варшавському повстанні 1944 року. На початку він бився як рядовий стрілець у роті «Варшав'янка», згодом командував одним із загонів батальйону «Хробри II», у так званому «Вітольдовому редуті» (пол. Reduta Witolda) в колишньому приміщенні редакції газети «Жечпосполіта». У період 1944—1945 знаходився в німецькому полоні в офлагах VII A Мурнау, потім він був у Армії Андерса (пол. 2 Korpus Polski) в Італії. У жовтні 1945 року, за особистим наказом генерала Владислава Андерса повернувся до Польщі з метою вести в Польщі розвідувальну діяльність на користь Армії Андерса.

Восени 1945 року організував розвідувальну мережу і почав збирати інформацію про становище в Польщі, в тому числі про солдатів Армії Крайової, ув'язнених у таборах НКВД на території Польщі та засланих у Радянський Союз. Він отримував розвіддані з Міністерства громадської безпеки, Міністерства народної оборони та Міністерства закордонних справ.

Пілецький ігнорував наказ генерала Владислава Андерса покинути Польщу у зв'язку із загрозою арешту. Він обмірковував скористатися амністією 1947 року, але зрештою вирішив не виходити з підпілля.

19 вересня 2019 Європейський парламент ухвалив Резолюцію за номером 2019/2819(RSP), 11 пункт якої закликає на честь страченого комуністичною владою героя Вітольда Пілецького встановити 25 травня Міжнародний день героїв боротьби проти тоталітаризму,

...який буде вираженням поваги та данини всім тим, хто, бореться з тиранією, продемонстрували свій героїзм та справжню любов до людства, а також нададуть майбутнім поколінням чіткий приклад правильного ставлення до небезпеки тоталітарного поневолення»[4].