Гавриїл (Бужинський)

Єпископ Гавриїл (в миру Гаврило Федорович Бужинський; 1680, Ізюм — †27 квітня 1731, Москва) — український релігійний діяч, письменник, філософ, богослов, освітний діяч, видавець. Випускник Києво-Могилянської академії. Перекладач творів Еразма Ротердамського, Самуеля Пуфендорфа, Вільгельма Стратемана.

Єпископ Гавриїл
 
Альма-матер: Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Діяльність: священник, єпископ, перекладач
Ім'я при народженні: Гаврило Федорович Бужинський
Народження: 1680(1680)
Ізюм
Смерть: 27 квітня (8 травня) 1731(1731-05-08)
Москва
Похований: Заіконоспаський монастир
Священство: 1709
Чернецтво: 1707
Єп. хіротонія: 30 жовтня 1726

Один із прихильників зближення з протестантськими церквами та фанатичний прихильник царя Петра Романова.

Також єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої); єпископ Рязанський та Муромський РПЦ (б).

Життєпис

Народився у Харківському полку на Слобідській Україні, навчався у Києво-Могилянській академії на Гетьманщині.

Еміграція до Московії

1706 — митрополит РПЦ МП Стефан (Яворський) викликав його до Московії, призначив бути учителем Слов'яно-греко-латинської академії у Москві.

1707 — прийняв чернечий постриг.

1709 — рукопокладений в ієромонаха.

1714 — Петро I особисто перевів його до Олександро-Невської лаври у Санкт-Петербурзі.

1718 — обер-ієромонах Російського імператорського флоту. Монах Гавриїл був фанатичним прихильником Петра І, у своїх проповідях затято прославляв його.

1720 — став префектом Слов'яно-греко-латинської академії. У тому ж році зробив переклад «Лютеранського хронографа»[1], яка викликала жваву релігійну дискусію. 1749 ця книжка була заборонена указом цариці Єлизавети — дружини Олексія Розумовського.

22 січня 1721 — зведений в сан архімандрита Іпатіївського монастиря.

25 грудня 1721 — радник Синоду і протектор шкіл та друкарень.

20 березня 1722 — став настоятелем Троїце-Сергієвої лаври.

«Феатрон, чи Ганьба історична» (переклад Гавриїла Бужинського, 1724)

Після смерті Петра І в Синоді вплив здобув архієпископ Ростовський Георгій Дашков, що був противником Феофана Прокоповича. Це призвело до послаблення впливу духовенства, що підтримувало політику царя Петра, і Гавриїл був переведений бути єпископом у м. Рязані.

Архієрей

30 жовтня 1726 — хіротонія на єпископа Рязанського, яка обіймала території фіно-угорських народів Поволжа.

На рязанській катедрі займався просвітництвом, відновив слов'яно-греко-латинську школу. Через два роки в ній вже навчалося 339 учнів. Його діяльність не сприйняло місцеве духовенство. Через донос було почато слідство. Гавриїла викликали до Москви де він прожив два роки у найманому будинку. У 1730 р. слідство було завершене, доказів проти Гавриїла не було знайдено.

Січень 1731 — Синод висунув його кандидатом у архієреї на Київську митрополичу катедру, а згодом Ростовську у Мерянії. Але його стан здоров'я погіршився. 27 квітня він помер і похований у Заіконоспаському монастирі в Москві.

Переклади
  • переклад Еразма Ротердамського;
  • Самуеля Пуфендорфа («Введення до історії Європейської»)
  • Вільгельма Стратемана («Феатрон, чи Ганьба історична»).

Ним написаний короткий катехізис «Послідування сповіді» (1724). Церковний історик Філарет (Дроздов) приписує йому написання за замовленням Петра І книжки «Юности честное зерцало», правила світської моралі.[2]

Примітки
  1. «Лютеранский хронограф». Феатрон или позор исторический, изъявляющий повсюдную историю Священнаго писания и гражданскую…. Перевод Г. Бужинского.
  2. Гавриил Бужинский

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.