Гавриїл (Бужинський)
Єпископ Гавриїл (в миру Гаврило Федорович Бужинський; 1680, Ізюм — †27 квітня 1731, Москва) — український релігійний діяч, письменник, філософ, богослов, освітний діяч, видавець. Випускник Києво-Могилянської академії. Перекладач творів Еразма Ротердамського, Самуеля Пуфендорфа, Вільгельма Стратемана.
Єпископ Гавриїл | |
Альма-матер: | Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
---|---|
Діяльність: | священник, єпископ, перекладач |
Ім'я при народженні: | Гаврило Федорович Бужинський |
Народження: | 1680 Ізюм |
Смерть: | 27 квітня (8 травня) 1731 Москва |
Похований: | Заіконоспаський монастир |
Священство: | 1709 |
Чернецтво: | 1707 |
Єп. хіротонія: | 30 жовтня 1726 |
Один із прихильників зближення з протестантськими церквами та фанатичний прихильник царя Петра Романова.
Також єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої); єпископ Рязанський та Муромський РПЦ (б).
Життєпис
Народився у Харківському полку на Слобідській Україні, навчався у Києво-Могилянській академії на Гетьманщині.
Еміграція до Московії
1706 — митрополит РПЦ МП Стефан (Яворський) викликав його до Московії, призначив бути учителем Слов'яно-греко-латинської академії у Москві.
1707 — прийняв чернечий постриг.
1709 — рукопокладений в ієромонаха.
1714 — Петро I особисто перевів його до Олександро-Невської лаври у Санкт-Петербурзі.
1718 — обер-ієромонах Російського імператорського флоту. Монах Гавриїл був фанатичним прихильником Петра І, у своїх проповідях затято прославляв його.
1720 — став префектом Слов'яно-греко-латинської академії. У тому ж році зробив переклад «Лютеранського хронографа»[1], яка викликала жваву релігійну дискусію. 1749 ця книжка була заборонена указом цариці Єлизавети — дружини Олексія Розумовського.
22 січня 1721 — зведений в сан архімандрита Іпатіївського монастиря.
25 грудня 1721 — радник Синоду і протектор шкіл та друкарень.
20 березня 1722 — став настоятелем Троїце-Сергієвої лаври.
Після смерті Петра І в Синоді вплив здобув архієпископ Ростовський Георгій Дашков, що був противником Феофана Прокоповича. Це призвело до послаблення впливу духовенства, що підтримувало політику царя Петра, і Гавриїл був переведений бути єпископом у м. Рязані.
Архієрей
30 жовтня 1726 — хіротонія на єпископа Рязанського, яка обіймала території фіно-угорських народів Поволжа.
На рязанській катедрі займався просвітництвом, відновив слов'яно-греко-латинську школу. Через два роки в ній вже навчалося 339 учнів. Його діяльність не сприйняло місцеве духовенство. Через донос було почато слідство. Гавриїла викликали до Москви де він прожив два роки у найманому будинку. У 1730 р. слідство було завершене, доказів проти Гавриїла не було знайдено.
Січень 1731 — Синод висунув його кандидатом у архієреї на Київську митрополичу катедру, а згодом Ростовську у Мерянії. Але його стан здоров'я погіршився. 27 квітня він помер і похований у Заіконоспаському монастирі в Москві.
Переклади
- переклад Еразма Ротердамського;
- Самуеля Пуфендорфа («Введення до історії Європейської»)
- Вільгельма Стратемана («Феатрон, чи Ганьба історична»).
Ним написаний короткий катехізис «Послідування сповіді» (1724). Церковний історик Філарет (Дроздов) приписує йому написання за замовленням Петра І книжки «Юности честное зерцало», правила світської моралі.[2]
Примітки
- «Лютеранский хронограф». Феатрон или позор исторический, изъявляющий повсюдную историю Священнаго писания и гражданскую…. Перевод Г. Бужинского.
- Гавриил Бужинский
Джерела
- О. М. Дзюба, Бужинський Гавриїл // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 391. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Серафим (Питерский), Мелетия (Панкова), Гавриил Бужинский. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2005. — Т. X. — С. 211. — ISBN 5-89572-016-1.(рос.)
- Шереметевский В. В.,. Гавриил (Бужинский) // Русский биографический словарь : в 25 т / Издание Императорского Русского Исторического Общества. — М. : Типография Г. Лисснера и Д. Собко, 1914. — Т. 4 : Гааг — Гербель. — С. 28—32. (рос.)