Гальчин (Бердичівський район)

Га́льчин (в минулому — Гальчинець, Гальчин Малий[1] пол. Halczyniec) — село в Україні, у Бердичівському районі Житомирської області. Населення становить 310 осіб.[2]

Панський маєток
село Гальчин
Країна  Україна
Область  Житомирська область
Район/міськрада  Бердичівський район
Громада Гришковецька селищна громада
Облікова картка Гальчин 
Основні дані
Засноване 1605
Населення 310
Площа 1,92 км²
Густота населення 161,46 осіб/км²
Поштовий індекс 13322
Телефонний код +380 4143
Географічні дані
Географічні координати 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 234 м
Водойми р. Коденка
Відстань до
обласного центру		 40 км км
Відстань до
районного центру		 12 км
Найближча залізнична станція Рея
Відстань до
залізничної станції		 2 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Добровольчих Батальйонів, 4, смт Гришківці, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13337;
староста — вул. Центральна, 55, с. Гальчин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13322
Карта
Гальчин
Мапа

 Гальчин у Вікісховищі

Село розташоване обабіч маленької річки Жабокрик, лівої притоки Коденки, за 12 км північніше районного центру Бердичева та за 2 км від залізничної станції Рея[3]. День села відзначається у третю субботу вересня[4].

Історія села

Село відоме з 1605 року під назвою Гальчинець[3].

На околиці Гальчина виявлено залишки поселення бронзової доби[3].

За часів Речі Посполитої та Російської імперії

М.Чайковський згадує, що під час Коденської розправи 1768 р. його дід, Міхал Глембоцький «гайдамаків по десятку і по два випускав на світ Божий та відправляв на слободи», у навколишні села, у тому числі у Гальчинець[5].

Село було давньою власністю письменника Міхала Чайковського (Michał Czajkowski)[6] Після підтримки ним Польського повстання 1830, створення з селян козацьких загонів і поразки повстання маєток було конфісковано[7]. У 1868 р. ним володів поміщик Іван Ростовцев.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкала 451 особа, 68 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок[8].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 769 осіб (385 чоловічої статі та 384 — жіночої), з яких 746 — православної віри[9], 23 (25) - римо-католики, які відносились до парафії Діви Марї Утішительки у м.Кодня[10]. Метричні книги римо-католиків зберігаються у Державному архіві Житомирської області (ДАЖО), Фонд 178/3 [11]

У тому ж 1897 році села Гальчинець та Сьомаки належали дворянину Яну Лещинському, сину Яна Непомуцена Лещинського.[10]

Станом на 1900 р. мало 112 домогосподарств, 716 мешканців. До православної парафії Михайлівської церкви відносились жителі сел Сьомаки, Рея, Агатівка[12].[6]

Під час першої російської революції 1905—1907 років селяни спалили стодоли в маєтку поміщика. Житель села П. І. Петричук, що був солдатом Семенівського гвардійського полку, за активну участь у революційному русі був засуджений царським судом на довічну каторгу до Сибіру.[3]

25 квітня 1920 року на залізничному перегоні біля Гальчинця загинув польський вояк, вахмістр Ян Ксянжек (Jan Książek)[13] В сутичці з більшовиками він проявив героїзм, рятуючи коней підрозділу від вогню більшовицького бронепоїзда.

Прихід радянської влади. Голодомор 1932—1933 р.р.

У 1932—1933 рр. — с. Гальчинець входило до складу Гальчинецької сільради Бердичівської міськради Вінницької області. За даними сільради, під час Голодомору 1932—1933 рр. загинуло 29 чол., імена яких на сьогодні встановлено.[14]

Друга світова війна

Під час німецько-радянської війни 230 жителів сел Гальчин брали участь у боротьбі проти німецько-нацистських військ, 87 — нагороджені орденами і медалями, 143 — загинули.[3]

1 січня 1944 р. радянські війська зайняли село Гальчинець.[15]

На честь загиблих односельців у 1957 році встановлено пам'ятник.[3]

Початок 1970-х

На початку 1970-х у селі було 228 дворів із населенням 604 особи.[3]

На території Гальчина розміщувався колгосп ім. М. І. Калініна[3] У результаті «укрупнєнія» у 1972 р. колгосп було ліквідовано, а в селі розмістили третій відділок хмелерадгоспу «Рея».

В селі діяла восьмирічна школа, у якій 15 учителів виховували 150 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 7,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини[3].

Партійна організація налічувала 20 комуністів, дві комсомольські — 36 членів ВЛКСМ[3].

За робочі успіхи 43 працівників відзначено урядовими нагородами СРСР[3].

Після відновлення незалежности

До 17 травня 2018 року — адміністративний центр Гальчинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області[16].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 367 осіб, з яких 147 чоловіків та 220 жінок.[17]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 302 особи.[18]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[19]

МоваВідсоток
українська 97,42 %
російська 2,58 %

Пам'ятки

У 1790 р. або раніше у селі збудовано дерев'яний костел, греко-уніатського обряду.[1] (obrzadku Katolickiego Grecko-Uniackiego)[20][21]. У часи Російської імперії костел став православною Михайлівською церквою.[6] Метричні книги церкви зберігаються у ДАЖО, Фонд 1/77.[22][23]

У 30-ті р.р. XX ст. церква була частково розібрана і перетворена на клуб.

У 90-ТІ р.р. ХХ ст. церква була повернута вірянам. Наразі тут розміщена парафія св. Йоанна Богослова УПЦ МП. У притворі зберігся старовинний розпис зі сценами Страшного Суду. 16 жовтня 2015 р. були освячені дзвони на новозбудованій дзвіниці[24].

У Гальчині частково збереглася панська садиба, ймовірно к. XVIII-поч.XIX ст., яка належала відомому політику, авантюристу та письменнику М.Чайковському[25] (Садик-Паша). У часи СРСР і до 2019 р. у ній розміщувалась ЗОШ с. Гальчин. У 2019 році школу закрито.

Гальчинець у літературі

У 1837 р. знаходячись в еміграції у Франції, письменник Михайло (Міхал) Чайковський, видає збірник «Козацькі оповідання» («Powieści kozackie», 1837). До цього збірника входить оповідання «Могила» («Mogiła»), дія якого відбувається в рідному Гальчинці: «Коло Гальчинця височіє могила, біля її підніжжя дороги перетинаються, як частини хреста, розбігаючись у різні сторони, а на її вершині — бур'ян та зілля, а всередині — рештки минувшини» . Це романтична розповідь з елементами готичної новели.[20] У ній також подається опис правдивої чи уявної битви між козаками, поляками та татарами, яка ніби-то відбулася на околицях Гальчинця у к.XVI ст. Також село з'являється на сторінках новел (гавенд) «Зимова ніч. Спогади з Гальчинця» (Zimowa noc. Wspomnienie z Halczyńca) та «Осінній день. Спогади з Гальчинця» («Dzień jesienny. Wspomnienie z Halczyńca»), які мають побутово-моральний напрям і побудовані у формі «розповіді у розповіді». У цих творах М.Чайковський описує повсякденне життя волинської провінційної шляхти[26].

Також згадується Гальчин у «Записках Михаила Чайковского (Садик-Паши)»:

Я родился в селе Гальчинце, Волынской губ. Житомирского уезда, у Кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима Израиля, у приднепровской Руси, в 9 верстах от «святой» Кодни

[5].

Відомі люди
  • Панасюк Юрій Володимирович (1984—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017 років.
  • Ксьондз Павло Нєміоловський (Pawel Niemiołowski) був уніатським священиком, у 1774 р. служив на Запоріжжі, після розгрому повернувся до Гальчина, де служив у сільській уніатській церкві[1]. «Ця людина була ходячою хронікою історії козаччини, легенд і народних українських пісень. Був автором мемуарів, написаних власною рукою, що мали величезну цінність, та мав книжку, видрукувану церковним характером під назвою «Чорне море», у якій містились різні розповіді про походи запорізьких козаків і життя кошових отаманів»[20]
  • Чайковський Міхал (Садик-Паша; 29.09.1804-4.01.1886) — політичний діяч і письменник.
  • Павленко Дмитро Полікарпович (1917—1986) — Герой Соціалістичної Праці.

Примітки
  1. ДАЖО/178/51/128. Метрична книга Гальчинецького костелу (пол). Гальчинець. 1790р.
  2. Облікова картка села на сайті Верховної Ради України[недоступне посилання з квітня 2019]
  3. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 192. — 15 000 прим.
  4. О.Ф. Елярт, Н.С. Канарська. (28.09.2018 p). Гальчин: “Моє село – моя святиня!”. Земля Бердичівська (укр). Бердичівська міська і районна ради та трудовий колектив редакції. Процитовано 26.03.19.
  5. Чайковський, Михайло (1891). ЗАПИСКИ МИХАИЛА ЧАЙКОВСКОГО (САДЫК-ПАШИ). (рос). Київ: Киевская старина, № 1.
  6. Filip Sulimierski i Władysław Walewski (1882). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол). Warszawa. с. т.ІІІ, стор.14, т. ХV, стор.550.
  7. Петро, Кралюк (28.04.2016). Балканський отаман. День (укр). Процитовано 27.03.2019.
  8. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  9. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-19)
  10. Metryki Wolyn. wolyn-metryki.pl. Процитовано 21 листопада 2020.
  11. Архів:ДАЖО/178 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Процитовано 16 січня 2022.
  12. Солотвинская волость. Сайт о генеалогии (рос). Процитовано 27.07.2019.
  13. Wywiał, Przemysław (2019). Garnizon Wojska Polskiego w Krakowie w latach 1918-1939 (пол). Ksiegarnia Akademicka Publishing. с. 437 19738. ISBN 978-83-7638-971-4.
  14. Л. А. Копійченко,В. А. Поплавська, Є. Р. Тіміряєв та ін. (2008). Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні. Житомирська обл. (укр). Житомир: Полісся. с. 284. ISBN 978-966-655-361-7.
  15. ХРОНІКА ВИЗВОЛЕННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ УКРАЇНИ (1943 - 1944 р р.): день за днем... Онлайн виставка архівних копій вебсайтів «Перемога над нацизмом у Європі» Сайт ЦДЕА України (укр). Процитовано 29.03.2019.
  16. Гальчинська сільська рада Житомирська область, Бердичівський район. Верховна Рада України. Процитовано 12 липня 2020.
  20. Єршов, Володимир (2008). ОСОБЛИВОСТІ МЕМУАРИЗАЦІЇ ПРОСТОРУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ МІХАЛА ЧАЙКОВСЬКОГО (укр). Житомир: Волинь - Житомирщина. с. № 18,С. 32–53.
  21. Admin. Парафії Житомирського повіту 1790 року, римо-католики, греко-католики | Генеалогія для початківців (укр.). Процитовано 28 серпня 2019.
  22. Архів:ДАЖО/1/77 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Процитовано 16 січня 2022.
  23. області, Державний архів Житомирської (1871). English: ДАЖО 1-77-0064. 1871. Метричні книги православних церков Житомирського повіту. Села А-Д.. Процитовано 16 січня 2022.
  24. Прес-служба Бердичівського благочиння. (20.10.2015). В С. ГАЛЬЧИН ОСВЯЧЕНІ НАКУПОЛЬНИЙ ХРЕСТ ТА ДЗВОНИ. ОФИЦИАЛЬНЫЙ САЙТ ЖИТОМИРСКОЙ И НОВОГРАД-ВОЛЫНСКОЙ ЕПАРХИИ УПЦ (РПЦ). Процитовано 30.03.2019.
  25. Бондаренко, Андрій (13.12.2015). Гальчин. Open the world and Ukraine (укр). 2015 - 2019 АНДРІЙ БОНДАРЕНКО. Процитовано 30.03.2019.
  26. Строцька, Аліна and Венгровська, Л. В. and Єршов, В. О (2012). Особливості жанру та проблематика у Гальчинських гавендах Міхала Чайковського (укр). Українська полоністика (9). с. 24–30. ISSN 2220-4555 ISSN 2220-4555.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.