Гамін

Слово «гамін» — це також жіноча форма французького слова зі значенням «безпритульна дитина», «важка дитина». Воно прийшло до англійської мови приблизно в середині XIX століття (наприклад, Вільям Теккері у 1840. році в одному зі своїх «Паризьких ескізів» використовував як означення гамін, змальовуючи життя у Парижі), але в 20 столітті, слово стало застосовуватися в сучаснішому сенсі.
У 1997 році видавництво HarperCollins Publishers (англ. HarperCollins) склало список «101 слово — одного року» — що зобразило період з 1896 по 1997 роки. Слово «гамін» було обране для 1899 року. Автор Філіп Говард у видавництві Таймс описує «Гамін» так:

Гаміни — чарівні жінки у акторському мистецтві чи світі моди. У цьому контексті, найближче англійське слово — англо-норманського походження — це, ймовірно, бродяга (хоча «пустотливий» часто вживають для передання додаткового відчуття стилю). Наприклад, в прес-релізі 1964 року народження, імпресаріо Ендрю Олдхем описав 17-річну співачку Маріанну Фейтфулл як «сором'язливу, задумливу, безпритульну». Письменник і музикант Джон Друзі назвав актрису німецького походження Луїзу Райнер (1910) як «дружиною безпритульного» Пола Муні у фільмі «The Good Earth» (1937).

Гамінері — (англ. Gaminerie) іноді використовується в англійській мові з посиланням на поведінку або характеристику безпритульних.

На початку 20-го століття німе кіно прославило ряд актрис, які використовували цей стиль. Прикладами є канадка за походженням Мері Пікфорд (1892—1979), яка стала відома як «кохана Америки», разом із чоловіком Дугласом Фербенксом, стала співзасновницею кінокомпанії United Artists; Ліліан Гіш (1893—1993), Луїза Брукс (1906—1986), коротко пострижене волосся і бездоганна зачіска яких стали широко розповсюдженими в 1920 році і які вважали елементами стилю гамін або одними із «богемних» ознак. Цей стиль вперше з'явився серед паризьких богемних студентів до Першої світової війни і серед лондонських студентів мистецьких вузів під час війни. У 1936 році Чарлі Чаплін з подругою Полетт Годдар (1910—1990) коментували так свою діяльність: «Як сироти — гамін знялися в останньому німому фільмі „Modern Times“».

Одрі Гепберн — відома представниця стилю гамін

У 1950 році «пустотливий» образ був застосований зокрема до опису стилю і зовнішнього вигляду акторки Одрі Гепберн (1929—1993): наприклад, у фільмах «Сабріна» (1954) і «Funny Face» (1957). Гепберн також грала роль Джіджі у Нью -Йорку (1951) у спектаклі з такою ж назвою, що був заснований на романі «Colette» (1945). В фільмі «Монте-Карло» на плівці і на фотографіях у Гепберн коротке волосся і мініатюрна фігура, що породили особливий і легендарний стиль притаманної їй вишуканості. Говорячи про Одрі Гепберн, часто казали так: «Перша пустотливість була сприйнята як всепоглинаючий шик».

Фільмографія того періоду містить роботи Леслі Карон (1931 р.н.), яка мала провідну роль у музичному фільмі «Gigi» (1958), Джин Сіберг (1938—1979 рр.), яка стала відома завдяки зйомці у фільмі «Кокетка» (1959) режисера Жана-Люка Годара (1960); Джин Сіммонс (1929) та її роль у «Angel Face» (1952); Ріта Ташінґем (1940 р.н.), чия перша головна роль була у фільмі «Смак меду» (1961).

Наталі Портман у 2016 році

Були випадки, коли «пустотливий погляд» з 1950-х років допомагав прокладати шлях до «п'єдесталу успіху» англійським моделям, наприклад, Джин Шрімптон (нар. 1942 р.), яка одна з перших одягла міні-спідницю у 1965 році, та Еді Седжвік, яка розробила свій фірмовий образ (чорне трико, мінісукня, коротке пофарбоване волосся та великі сережки), Твіггі (справжнє ім'я — Леслі Хорнбі, нар. 1949 р.), яка стала «Обличчям '66 року», і Кейт Мосс (нар. 1974), котра в 1990-х нагадала про грайливий, дитячий, інфантильний ​​вигляд і те, що, зокрема, стало стилем рекламної кампанії Calvin Klein в 1997 році, та у негатевному значенні стало відоме як «героїновий шик». Мосс встановила тенденцію для залучення у покази «вафельних» струнких моделей. Ці моделі сатирично зображені в мультфільмі «Супермоделі» (1998) Ніла Кербера та у фільмі «Диявол носить Prada» (2006). Часто про акторок Наталі Портман і Одрі Тоту також кажуть, що вони є послідовницями стилю гамін.

Найвідоміші прояви стилю гамін спостерігаються у героїнь фільму «Gelsomina», одну з яких грала акторка Ніно Рота; вулична акторка з фільму «La Strada» («Дорога», 1954), яку грає Джульєтта Мазіна (нар. 1921); повія Брі Деніелс, роль якої виконує акторка Джейн Фонда (нар. 1937) у фільмі «Klute» (1971); «Nikita» —фільм Люка Бессона (1990), в якому грала акторка Анн Парійо (нар. 1960); важкий підліток, мала хуліганка та частково безпритульна — Матильда Ландо, яку грає акторка Наталі Портман (нар. 1981) у фільмі «Леон»(1994) Люка Бессона; романтична комедія «Амелі» (2001), головну роль в якій виконує акторка Одрі Тоту (нар. 1978); у фільмі «П'ятдесят відтінків сірого» (2015) роль Анастасії Стіл виконала Дакота Джонсон (нар. 1989).

У книзі Гідеона Дефо, «Пірати!», автор зображує деяких жінок з Острову святої Олени відповідно стилю гамін.
У книзі Е. Л. Джеймс, «П'ятдесят відтінки сірого». У Анастасії Стіл — головної героїні, Кейт, її сусідка по кімнаті коледжу, питає: «Як ти це робиш? Навіть коли тобі погано, ти виглядаєш як цілковита гаміна і це неперевершено».