Джейн Фонда

Джейн Фонда з Тедом Тернером, 1990 рік

Народилася в родині актора Генрі Фонди. Названа на честь леді Джейн Сеймур, третьої дружини короля Генріха VIII. Навчалася в нью-йоркській Акторській студії, після чого стала моделлю і одночасно працювала в театрі.

У пошуках самостійності в середині шістдесятих переїжджає до Франції, де зустрічає французького режисера Роже Вадима, який незабаром стає її першим чоловіком. Шлюб тривав з 1965 по 1973 рік.

Другий шлюб Фонда уклала з Томом Хайденом, політиком і ліберальним діячем. Він залучив її до політичної діяльності, і завдяки йому Джейн стала брати участь в антивоєнних демонстраціях. Шлюб тривав з 1973 по 1990 рік.

Третім чоловіком в 1991 році став Тед Тернер, кіномагнат, власник мережі кабельного телебачення. У 2001 році цей шлюб завершився розлученням через зраду Тернера.

Джейн Фонда у ролі Барбарелли

Всі ролі, які Фонда зіграла в кіно, можна розділити на дві групи. У одних вона поставала в образі «сексуальної кішечки», в інших, навпаки, намагалася вирватися з нав'язаного їй режисерами амплуа і проявити себе насамперед як драматична акторка.

Після модельної та театральної роботи стала зніматися в кіно, хоча режисери спочатку не розпізнали її акторського дару і більше експлуатували її привабливу зовнішність. Пізніше зіграла у вестерні «Кет Балу» (1965) режисера Еліота Сільверстайн і «Барбареллі» (1968) Роже Вадима, спародіювавши свої ролі тих років.

Справжня кар'єра Джейн Фонди в кіно почалася з чарівної «Неймовірної історії» (1960) режисера І. Логана, за якою рушили «Прогулянки по дикій стороні» (1962), в тому ж році Фонда знялася у фільмі Д. К'юкора «Доповідь Чепмена», потім у картині «Неділя в Нью-Йорку». Тільки тоді Фонда змусила заговорити про себе по-справжньому, хоча критика оцінила всі ці її роботи неоднозначно. Одні, не заперечуючи здібностей молодої акторки, говорили про те, що самі фільми не заслуговують на увагу, інші, навпаки, вважали їх цікавими й відзначали успіх Джейн Фонди, якого вона досягла в цих фільмах.

Роже Вадим знімає Фонда в гучній еротичній картині «Барбарелла».

Фонда нарешті проявила себе як блискуча драматична акторка, знявшись у фільмі Сідні Поллака «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?» (1969). Цей фільм відразу після виходу на екрани США з'явився і Радянському Союзі, що стало рідкісним винятком, причому його навіть показали на телебаченні. Зазвичай радянська аудиторія бачила тільки старі, зняті кілька десятиліть тому, американські фільми, і то не всі. Картина відомого американського режисера, в якому зображена драматична історія часів економічної кризи 30-х років, повинна була продемонструвати радянським людям безрадісну і повну поневірянь життя сучасного капіталістичного суспільства. Попри те, що в цьому фільмі повною мірою розкрився драматичний талант Джейн Фонди, Американська академія кіномистецтва не удостоїла її «Оскара».

У 1978 рік у за роль американської драматургині Ліліан Хеллман у фільмі «Джулія» (1977) вона отримує «Золотий глобус» як найкраща акторка.

Свій перший «Оскар» Джейн Фонда отримала за роль повії у фільмі «Клют» (1971). Другу премію отримала за роль у «Поверненні додому» (1978), де відбилися її враження від пережитого під час війни у В'єтнамі.

В кінці сімдесятих років заснувала власну компанію «ІПС філмз». Її картини відразу ж привернули увагу критики. Це перш за все трилер з елементами детективу «Китайський синдром» (1979), де розповідається про замовчування аварії на атомній станції, і «На золотому озері» (1981), де Фонда зіграла в дуеті зі своїм батьком. Останніми ж її роботами стали ролі у фільмах «Старий грінго» (1989) і «Стенлі і Айріс» (1990).

У 1990 році після провалу в прокаті фільму «Стенлі і Айріс» Фонда кілька років не знімалася, оголосила, що вирішила остаточно піти з кіно, і зосередилась на громадській діяльності. У 2005 вона повернулася в кінематограф, зігравши у фільмі «Якщо свекруха — монстр» в дуеті з Дженніфер Лопес.

Джейн Фонда на обкладинці феміністського журналу Ms., 2006

Вірогідно, саме завдяки Джейн Фонді фільм Поллака «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?» (1969) потрапив в СРСР, оскільки на той час під впливом Тома Хайдена вона почала займатися політикою. Її поїздка до Північного В'єтнаму у розпал війни викликала справжню бурю в американській пресі. Акторка отримала прізвисько «ханойська Джейн». Тоді ж вона вперше на кілька років перестала зніматися. У кінці сімдесятих Фонда знову повернулася в кіно і досягла успіху.

Після 1990 року Джейн Фонда продовжує громадську діяльність і постійно з'являється на сторінках світської хроніки. Вона демонструє активний спосіб життя, дає різні поради щодо здоров'я і зовнішнього вигляду.

У листопаді 1993 Фонда побувала в Москві з Тедом Тернером, якому була вручена Міжнародна Леонардо-премія.

Під час одного з приїздів до Росії Джейн Фонда взяла участь у знаменитому пробігу навколо Кремля. Фонда розробила відомий комплекс вправ з аеробіки. Для цього вона випустила спеціальну книгу «Джейн Фонда. Вправи» і прості інструкції до неї, записані на відеокасетах, а потім організувала мережу спортивних залів по всій Америці.

• Джейн Фонда на сайті IMDb (англ.)
• «Ханойська Джейн» розкриває душу
• Peter Brush. Hating Jane: The American Military and Jane Fonda (англ.)
• Hanoi'd with Jane (англ.)
• Hanoi Jane: Yesterday's Fiery Communist Revolutionary (англ.)
• Текст запису Джейн Фонди з ханойскому радио 22 серпня 1972 року (англ.)