Гарін Борис Іванович
Борис Іванович Гарін (рос. Борис Иванович Гарин; нар. 3 жовтня 1921, Скопин — пом. 2 травня 1984) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1944).
| Борис Іванович Гарін | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рос. Борис Иванович Гарин | ||||||||||
 | ||||||||||
| Народження |
3 жовтня 1921 Скопин | |||||||||
| Смерть |
2 травня 1984 (62 роки) Київ, Українська РСР, СРСР | |||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | |||||||||
| Країна |
 СРСР | |||||||||
| Вид збройних сил |
 ВПС СРСР | |||||||||
| Рід військ |
 Штурмова авіація | |||||||||
| Роки служби | 1938–1964 | |||||||||
| Партія | КПРС | |||||||||
| Звання |
 Полковник авіації | |||||||||
| Війни / битви |
Німецько-радянська війна • Курська битва • Битва за Дніпро | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
Біографія
Народився 3 жовтня 1921 року в місті Скопині (нині Рязанської області) в родині військовослужбовця. Росіянин. Ріс і навчався в місті Сухумі. Закінчив 10 класів середньої школи і аероклуб.
У 1938 році призваний до лав Червоної Армії. У 1940 році закінчив Сталінградську військово-авіаційну школу і працював у ній льотчиком-інструктором. На фронті радянсько-німецької війни з січня 1942 року. Член ВКП (б) з 1943 року. Воювати почав на літаку Р-5, потім пересів на Іл-2. Під час боїв з німцями в небі над Курською дугою старшого лейтенанта Б. І. Гаріна призначили командиром ескадрильї. Воював в небі над Донбасом, над Дніпром та в інших бивах. До кікця вересня 1943 року здійснив 98 бойових вильотів на штурмовку живої сили і техніки противника, залізничних вузлів, переправ та інших військових об'єктів. У повітряних боях збив два ворожих літака.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 лютого 1944 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» капітанові Борису Івановичу Гарину присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2380)[1].
До кінця війни майор Б. І. Гарін воював на 3-му Українському фронті в складі 10-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії 17-ї повітряної армії. Всього за період війни здійснив 313 бойових вильотів, з них на літаку Р-5 — 98 вильотів і на Іл-2 як ведучий групи — 215. Ескадрилья під командуванням Б. І. Гаріна збила 25 літаків противника. Закінчив війну в Югославії командиром ескадрильї 167-го гвардійського штурмового авіаційного полку.
Після війни продовжував службу в радянській авіації. У 1958 році закінчив Військово-повітряну академію і був призначений командиром авіаційного полку. У 1964 році, після важкого інфаркту, був звільнений з армії в запас у званні полковника. Працював у центральному апараті Міністерства лісової промисловості УРСР інженером, вів роботу по «військово-патріотичному вихованню молоді».
Жив у Києві. Помер 2 травня 1984 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Нагороди
Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.
Пам'ять
Іменем Бориса Гаріна названі вулиці в Києві та Кривому Розі. Його ім'я носила піонерська дружина школи № 7 міста Сухумі[2].
Примітки
- Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза офицерскому составу военно-воздушных сил Красной Армии» от 4 февраля 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 17 февраля (№ 10 (270)). — С. 1
- airaces.narod.ru(рос.)