Гвіанська низовина

Назва даного географічного об'єкта вказує на його приналежність до південноамериканського регіону Гвіана та на характер рельєфу. Низовина — форма рельєфу рівнинних ділянок земної поверхні, абсолютні висоти яких не перевищують 200 м над рівнем моря. Топонім Гвіана — «гваї ана», ймовірно, запозичений у місцевих індіанських племен і означає — «велика вода»[5]. У широкий вжиток увійшов через свою подібність до назви африканського регіону Гвінея, що лежить на тих самих широтах на іншому березі Атлантичного океану, має подібну природу та освоювався європейцями в той самий час. Відповідно до норм вимови і написання трансформувався в англійській мові у Guiana, у нідерландські — Guyana, у французькій — Guyane, в іспанській — Guayana, у португальській — Guiana.

Геологічно утворена спільною діяльністю річок і моря, розростається внаслідок принесеного з гір алювію і за рахунок наносів, принесених теплою Гвіанською течією від дельти Амазонки[2]. Складається неоген-палеогеновими і четвертинними відкладами[3]. Місцями виступають стародавні кристалічні породи, що утворюють острівні гори. Берегові вали перегороджують гирла дрібних річок (для великих річок звичайні естуарії), посилюючи розливи і заболоченість низовини[2][3]. Розвідані значні поклади бокситів, присутні розсипи алмазів і золота[6].

Клімат субекваторіальний, вологий[3][7]. Гвіанська низовина і навітряні схили Гвіанського нагір'я дістають багато атмосферних опадів (до 3000 мм), що їх приносять протягом усього року пасати з Атлантики, особливо взимку і навесні, а влітку сюди приходять екваторіальні повітряні маси[2]. На південному сході області буває короткочасний сухий період, який збігається з зимовими місяцями південної півкулі. Амплітуда середніх місячних температур незначна (+26..+28 °C)[2][1]. У Парамарибо абсолютний мінімум температури повітря у січні зафіксований на позначці +16 °C, абсолютний максимум у липні — +37°C[6].

Контакт плоскогір'я з низовиною відзначений серією невисоких водоспадів на річках, що стікають з кристалічного плоскогір'я. Низовині річки широко розливаються, відкладають алювій, петляють в низьких берегах[2]. Найбільші річки: Ессекібо з Куюні, Демерара, Бербіс, Корантейн, Мароні, Апруаг, Ояпок[1]. Гирла річок переважно лиманного типу, відгороджені піщаними барами від моря[1].

• 
  Річка Мароні
• 
  Естуарій Суринаму
• 
  Водоспад Вонотобо на річці Корантейн
• 
  Річка Куюні

Уздовж морського узбережжя місцями мангрові зарості[4]. За береговими валами, що поросли колонадами кокосових пальм, лежать болотисті хащі високих трав, у яких населення відвойовує невеликі ділянки під посіви[2][3]. Плакорні простори (90 % низовини) вкриті гілеєю[1]. Внутрішній край низовини, утворений стародавніми піщаними терасами, зайнятий сухою саваною[2][3].

• 
  Кокосові пальми на піщаних барах
• 
  Заболочене узбережжя
• 
  Латеритні ґрунти низовини
• 
  Вологі тропічні ліси

Гвіанська низовина, її приморська частина — найбільш економічно освоєна частина таких південноамериканських країн, як Гаяна, Суринам і французький заморський департамент Гвіана. Тут збудовані найбільші міста-столиці цих країн: Джорджтаун, Парамарибо, Каєнна[8]. Ведеться плантаційне сільське господарство, вирощують рис, цукрову тростину, тропічні фрукти і какао[8]. Агрокліматичні умови регіону характеризуються цілорічним вегетаційним періодом, що місцями може перериватись незначним посушливим періодом. Це дозволяє збирати по декілька врожаїв на рік, вирощувати вимогливі до тепла і вологи тропічні культури. Сума температур вище 10 °C всюди більше 8000 °C. Річна сума атмосферних опадів перевищує випаровуваність, коефіцієнт зволоження більше 1,0[7].

• 
  Пальмова плантація у Парамарибо
• 
  Сільськогосподарські угіддя в Суринамі, 1964 рік
• 
  Рисові чеки в Гаяні

Значне місце в господарстві посідає річкова і морська риболовля. Ведеться промислова заготівля цінних тропічних порід дерев[6]. Заради видобутку гідроелектроенергії для виплавки алюмінію з бокситів на річках створені великі водосховища[6].

• Гвіанське нагір'я
• Рельєф Південної Америки