Випаровуваність

Випаровуваність — гранично можливе теоретичне випаровування за фактичних умов погоди (інсоляція, температура повітря і поверхні, вологість повітря, вітер), необмежене запасами вологи[1][2]. Обчислюється в мм шару води, що випарувалася[2].

Над водною поверхнею випаровуваність завжди дорівнює фактичному випаровуванню. Над сушею ці значення тотожні лише у випадку, якщо вологість ґрунту перевищує певну оптимальну величину, що забезпечує максимальну інтенсивність сумарного випаровування (випаровування з ґрунту + транспірація рослин). Різниця між випаровуваністю й випаровуванням за інших рівних умов зменшується з ростом сухості ґрунту[1]. Найбільша вона в тропічних пустелях, де випаровуваність понад 2000 мм на рік, а фактичне випаровування близьке до 0[2].

Методика обчислення

Для визначення випаровуваності над поверхнею суходолу можна застосовувати ряд методів[1]:

  • Найбільш фізично обґрунтований метод полягає в розрахунку випаровуваності за рівнянням теплового балансу земної поверхні з урахуванням реальних властивостей такої поверхні й припущення її оптимального зволоження.
  • Випаровуваність прирівнюють до теоретичного випаровування з рівної поверхні випарника, але при цьому не враховують безперервний вплив постійно рухомих сухих мас повітря над ним.
  • Випаровуваність прирівнюється до фактичного випаровуванню з поверхні озер або водоймищ за аналогічних метеорологічних умов. Відмінності між водною поверхнею і суходолом (альбедо, теплоємність і теплопровідність, шорсткість і загальна структура поверхні) не беруться до уваги, що спричиняє неточності обчислення.

Географічний розподіл

Співвідношення випаровуваності й фактичного випаровування є одним з показників співвідношення тепла і вологи, що в свою чергу, визначає умови розвитку живої природи. Тому величина випаровуваності (або дотичні характеристики) входить в усі показники ступеня зволоження території[1].

У полярних областях за низьких температур як фактичне випаровування, так і теоретично можливе малі і близькі один до одного. На Шпіцбергені випаровуваність тільки 80 мм на рік[3].

У помірних широтах значення як першого, так і другого зростають: в Англії — 400, у Середній Європі близько — 450, у Санкт-Петербурзі — 320 мм на рік. У Центральній Азії з її високими літніми температурами і великим дефіцитом вологості випаровуваність значно вища: Ташкент — 1340, Нукус — 1800 мм на рік[3].

У тропічних широтах випаровуваність порівняно невелика на узбережжях і різко зростає вглиб континентів, особливо в пустелях: на Атлантичному узбережжі Сахари — 600—700, на відстані 500 км від берега — 3000 мм на рік; у посушливих районах Аравії — 3000 мм на рік; у пустелі Сонора — понад 3000 мм на рік. Тільки в Південній Америці відсутні області з річною випаровуваністю понад 2500 мм на рік. На пустельних узбережжях, утворення яких спричинене холодними морськими течіями, Атакама і Наміб випаровуваність не більше 600—800 мм[3].

Поблизу екватора, де дефіцит вологості досить малий, випаровуваність відносно низька — 700—1000 мм[3].

Україна

В Україні середні показники випаровуваності зростають з північного заходу на схід і південь разом з дефіцитом вологості. Середнє значення випаровуваності для деяких українських міст: Луганськ — 740, Одеса — 584 мм на рік[3].

Випаровуваність солоної води озер Кінбурнського півострова

Величину випаровуваності визначають в міліметрах стовпа випаруваної води. Для цього на солепромислах застосовують простий метод. Біля озера під відкритим небом встановлюють спеціальні кристалізатори-посудини, які заповнюються ропою, інтенсивність випаровування якої треба визначити. Одночасно в другий кристалізатор наливають прісну воду. За зниженням рівня рідин в посудинах складають таблиці, за якими визначають показник випаровуваності ропи в кожному озері. Коефіцієнт випаровуваності визначається відношенням стовпа випаровуваного розсолу до величини випаровування прісної води. Для ропи Кінбурнських солоних озер на основі спостережень прийняті еміричні коефіцієнти.

Див. також

Примітки
  1. (рос.) Испаряемость // Краткая географическая энциклопедия : [у 5 т.] / гол. ред. А. А. Григорьев та ін. — М. : Советская энциклопедия, 1961. — Т. 2 : Евлах — Миллибар. — 592 с.
  2. Испаряемость // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  3. (рос.) Географическое распределение испаряемости и испарения. — Авіаційна метеорологічна станція «Рівне».
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.