Гвізд
Гвізд — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.
село Гвізд | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Івано-Франківська область | ||||
Район/міськрада | Надвірнянський район | ||||
Рада | Гвіздська сільська рада | ||||
Облікова картка | картка | ||||
Основні дані | |||||
Населення | 3441 | ||||
Площа | 14.55 км² | ||||
Густота населення | 236.49 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 78423 | ||||
Телефонний код | +380 03475 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 48°40′53″ пн. ш. 24°32′38″ сх. д. | ||||
Водойми | Лукавець | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | вул. Д.Синяка, 126, с.Гвізд, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл., 78423 | ||||
Карта | |||||
Гвізд | |||||
Гвізд | |||||
Мапа | |||||
|
Загальні дані
Віддаль до районного центру — 7 км, до залізничної станції Тарновиця — 4 км. Село лежить на річці Лукавці. Через Гвізд проходить автомагістраль Надвірна—Івано-Франківськ. Сільраді підпорядковано село Млини.
У селі є загально-освітня школа I–III ступенів, дитячий садок «Малинка», фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку і ощадкаса. В селі проводиться газифікація, яка станом на 2010 ще не завершена.
На території села діють греко-католицькі церкви Успіння Пресвятої Богородиці (о. Іван Гедзик), святого Миколая (о. Микола Гаврилюк) та православна церква Архистратига Михаїла (о. Любомир Траско). Ведеться будівництво третьої греко-католицької церкви.
Перша письмова згадка про село належить до другої половини XVIII століття.
Походження назви
Є кілька версій відносно походження назви села. Одна з них припускає, що «Гвізд» походить від ранішого «Хвіст», і пов'язує назву з розташуванням села: воно тягнеться у вигляді «хвоста».
Інша версія, що в селі було багато майстрів, які вміли будувати будівлі без гвіздків. До сьогоднішніх днів збереглися пам'ятки вправності цих майстрів — це дві греко-католицькі церкви. Тому до Гвозда їхали люди, щоб замовити майстрів-будівельників.
Старожили кажуть, що в селі жив коваль, який мав золоті руки і виконував весь необхідний інвентар для господарства в тому числі і цвяхи (гвіздці). Люди з навколишніх сіл їхали купувати цвяхи і при цьому казали, що їдуть до Гвозда.
Є ще така думка, що походить назва села від старопольського слова gwozd, що означає «ліс». Ця версія має реальне підґрунтя, оскільки, територія села з усіх сторін оточена лісом.
Історія
Георафічний словник Королівста Польського (том III за 1882 рік)[1] подає інформацію, що в селі були варильні солі, на 1798 рік занехаєні (запущені, не дійсні). Власником більшої частини села був Влодзімеж Вільчинський (Włodzimierz Wilczyński).
За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Солотвинському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Гвізд, Манява і Кричка.[2]
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Церква Успіння Пресвятої Богородиці — дерев'яна гуцульська церква, датована 1739 роком, пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1186)[3]. Належить парафії УГКЦ. Церква хрестоподібна в плані, однобанна з квадратним зрубом нави, реставрована в 2017 році (перекрита гонтом).[4][5]
Докладніше: Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Гвізд)
Видатні особистості
У селі народилась і проживає українська письменниця, лауреат премії імені В. Стефаника Марія Дзюба.
Примітки
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom III. strona 240, Hwozd, 1882 r. (пол.).
- Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 42. — ISBN 966-8090-63-2
- П О С Т А Н О В А РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР від 6 вересня 1979 р. N 442 Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 17 березня 2021.
- На Надвірнянщині реставрують давню дерев’яну церкву. Галицький Кореспондент (укр.). 3 квітня 2017. Процитовано 14 травня 2021.
- Гвізд с Церква Успіння. www.pslava.info. Процитовано 14 травня 2021.
Джерела
- Гвізд на сайті Надвірнянської райради
- Hwozd, pow. nadwórniański // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 240. (пол.)