Гельмут Вайдлінг

Гельмут Отто Людвіг Вайдлінг (нім. Helmuth Otto Ludwig Weidling; нар. 2 листопада 1891, Гальберштадт, Саксонія пом. 17 листопада 1955, Владимир) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал артилерії (1944) Вермахту. Один з 160 кавалерів Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям та мечами (1944).

Гельмут Вайдлінг
Helmuth Weidling
Народження 2 листопада 1891(1891-11-02)
Гальберштадт, Саксонія
Смерть 17 листопада 1955(1955-11-17) (64 роки)
Владимир
серцева недостатність
Країна  Німецька імперія
 Веймарська республіка
 Третій Рейх
Приналежність  Райхсгеер
 Рейхсвер
 Вермахт
Вид збройних сил  Сухопутні війська
Рід військ артилерія
танкові війська
Роки служби 19111945
Звання  Генерал артилерії
Формування IX-й та IV-й армійські і
XXXX-й танковий корпуса
Командування 86-та піхотна дивізія
XXXXI-й танковий корпус
LVI-й танковий корпус
Війни / битви
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден дому Гогенцоллернів
Ганзейський Хрест (Любек)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Кавалер ордена «За військові заслуги» (Болгарія)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
 Гельмут Вайдлінг у Вікісховищі

Біографія

Народився в сім'ї доктора медицини.

Учасник Першої світової війни в якості аеронавта-спостерігача. У грудні 1914 року перейшов до службу в ескадрилью дирижаблів. Служив в підрозділах аеростатів, був командиром цепеліна. У травні 1917 року отримав посаду ад'ютанта начальника військового повітроплавання, пізніше — командувача повітряним флотом.

У 1919 році, після скасування німецьких повітряних сил, перейшов на службу в артилерійські війська, був командиром артилерійської батареї, потім дивізіону.

Під час Польської кампанії командував артилерійським полком, під час Французької кампанії був начальником артилерії 9-го армійського корпусу, потім 4-го армійського корпусу. Учасник Балканської кампанії. На Східному фронті до кінця грудня 1941 року був начальником артилерії 40-го танкового корпусу. З кінця грудня 1941 року до жовтня 1943 року — командир 86-ї піхотної дивізії. З 20 жовтня 1943 року — командир 41-го танкового корпусу, командував ним до розгрому корпусу.

З 10 квітня 1945 року — командир 56-го танкового корпусу. 23 квітня Гітлер на підставі помилкового доносу віддав наказ про його розстріл. Дізнавшись про це, Вайдлінг прибув у ставку і домігся аудієнції з Гітлером, після якої наказ про розстріл генерала був скасований, а сам він був призначений командувачем обороною Берліна замість тільки призначеного Еріха Беренфенгера. Після цього, за словами очевидців, Вайдлінг виголосив свою знамениту фразу: «Я б волів, щоб мене розстріляли». Намагався організувати оборону міста, ведучи бої за кожен будинок.

Після самогубства Гітлера Вайдлінг віддає наказ підлеглим йому військам: «30 квітня 1945 року Фюрер наклав на себе руки, залишивши напризволяще всіх, хто присягав йому на вірність. Згідно з останнім наказом фюрера, ви, німецькі солдати, повинні бути готові продовжувати бої навколо Берліна, незважаючи на те, що ваші боєприпаси на межі, і в поточній ситуації подальший опір безглуздий. Я наказую негайно припинити будь-який опір. Кожна година битви продовжує жахливі страждання цивільного населення Берліна і наших поранених. За взаємною згодою з вищим командуванням радянських військ я закликаю вас негайно припинити бойові дії. Вайдлінг, колишній командувач берлінським оборонним районом.»

О 7 годині ранку 2 травня 1945 року він підписав капітуляцію німецьких військ і здався разом із залишками гарнізону в полон.

Вайдлінг містився в Бутирськійі Лефортовській в'язницях в Москві, а потім у Володимирській тюрмі. 27 лютого 1952 року військовим трибуналом військ МВС Московського округу засуджений до 25 років ув'язнення за звинуваченням у військових злочинах, в тому числі в тому, що в березні 1944 року він віддав наказ військам 41-го корпусу, якими він командував, насильно, під страхом розстрілу, зігнати в табір під Озаричі всіх хворих на висипний тиф і приїжджих з інших областей радянських громадян, більшість з яких загинули, деякі були розстріляні.

Гельмут Вайдлінг помер 17 листопада 1955 року від серцевої недостатності у Владимирському централі. Похований в безіменній могилі на тюремному кладовищі.[1]

Головною військовою прокуратурою РФ 16 квітня 1996 року визнаний таким, який не підлягає реабілітації.[2]

Нагороди

Перша світова війна

Міжвоєнний період

Друга світова війна

Див. також

Література

  • Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе. — М.: АСТ, 2002. — 944 с. — 5000 экз. — ISBN 5-271-05091-2.
  • Бивор Э. Падение Берлина. 1945. / Пер. с англ. Ю. Ф. Михайлова. — М.: ООО «Издательство ACT»: OOO «Транзиткнига», 2004. — 622 с.
  • Beevor, Antony (2002). Berlin: The Downfall 1945. Viking-Penguin Books. ISBN 0-670-03041-4.
  • Berger, Florian (2000). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger. ISBN 3-9501307-0-5.(нім.)
  • Fellgiebel Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.(нім.)
  • Dollinger, Hans. The Decline and Fall of Nazi Germany and Imperial Japan, Library of Congress Catalogue Card Number 67-27047.
  • Fischer, Thomas (2008). Soldiers of the Leibstandarte, J.J. Fedorowicz Publishing, Inc. ISBN 978-0-921991-91-5.
  • Kershaw, Ian (2008), Hitler: A Biography, New York: W. W. Norton & Company, ISBN 0-393-06757-2
  • Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Thomas, Franz (1998). Die Eichenlaubträger 1939—1945 Band 2: L-Z . Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 3-7648-2300-3.

Примітки

Посилання

Відео

Примітки

      This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.