Гельмут Ліпферт

Гельмут Ліпферт (нім. Helmut Lipfert; нар. 6 серпня 1916, Ліппельсдорф — пом. 10 серпня 1990, Айнбек) — німецький військовий льотчик-ас часів Третього Рейху, гауптман (1944) Люфтваффе. Один з найкращих за результативністю німецьких асів Другої світової війни, здійснив 687 бойових вильотів, в яких здобув 203 перемоги у повітряних боях. Усі літаки противника він збив на Східному фронті, у тому числі P-51 «Мустанг», 41 Як-1, 41 Як-9, 39 штурмовиків Іл-2 та два чотиримоторні бомбардувальники. 15 разів був збитий противником, не отримавши жодного поранення. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям (1944).

Гельмут Ліпферт
Helmut Lipfert
Народження 6 серпня 1916(1916-08-06)
Ліппельсдорф, Саксен-Мейнінген
Смерть 10 серпня 1990(1990-08-10) (74 роки)
Айнбек, Нортгайм, Нижня Саксонія
Країна  Третій Рейх
Приналежність  Вермахт
Вид збройних сил  Сухопутні війська (1937–41)
 Люфтваффе (1941–45)
Рід військ танкові війська
винищувальна авіація
Роки служби 1937–1945
Звання гауптман
Формування 1-ша танкова дивізія
JG 52, JG 53
Командування 4./JG 52, 6./JG 52, I./JG 53
Війни / битви Друга світова війна:
Польська кампанія
Французька кампанія
Східний фронт
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Золотий німецький хрест
Золота медаль «За хоробрість» для офіцерів (Угорщина)
Почесний Кубок Люфтваффе

Біографія

Гельмут Ліпферт народився 6 серпня 1916 року у містечку Ліппельсдорф, сучасний район міста Грефенталь, у герцогстві Саксен-Мейнінген. 3 листопада 1937 року після обов'язкової примусової служби в Імперській службі праці (нім. Reichsarbeitsdienst) Ліпферт поступив на військову службу до Сухопутних військ вермахту. Службу розпочинав солдатом у 37-му батальйоні зв'язку 1-ї танкової дивізії.

На початок Другої світової війни в Європі унтерофіцер Гельмут Ліпферт брав участь у складі 1-ї танкової дивізії у Польській та Французькій кампаніях. На початку 1941 року перевівся за власним бажанням до Люфтваффе, де проходив повний курс навчання льотчика-винищувача. 16 червня 1942 року йому присвоєне звання фанен-юнкер-фельдфебель, а 1 серпня 1942 року — лейтенант. 16 грудня 1942 року розпочав службу у 52-ій винищувальній ескадрі, що діяла на південному фланзі німецько-радянського фронту поблизу Сталінграда.

30 квітня 1943 року лейтенант Гельмут Ліпферт здобув свою першу повітряну перемогу над винищувачем Ла-5 поблизу Мала Балабінка (Південна Росія). 20 березня 1943 року Ліпферт був призначений виконувачем обов'язків командира 4-ї ескадрильї JG 52, замістивши лейтенанта Вольфа-Дітера фон Коестера на цій посаді, який загинув у той день. 24 травня після смерті оберлейтенанта Карла Рітценбергера Ліпферт був переведений командиром 6-ї ескадрильї. На посаді командира 4-ї ескадрильї його змінив лейтенант Генріх Штурм.

8 жовтня він збив п'ять радянських літаків (від 30 до 34 перемогу у повітряних боях). 5 грудня він збив ще чотири, а його показник підвищився до 72. До кінця 1943 року на його рахунку було 80 радянських літаків. 5 квітня 1944 року за здобуття 90-ї повітряної перемоги офіцера відзначили Лицарським хрестом Залізного хреста. 15 квітня 1944 року перемога над Іл-2 поблизу Севастополя принесла йому 100-ту повітряну перемогу. Таким чином, лейтенант Гельмут Ліпферт став 69-м пілотом Люфтваффе, який досяг рубежу в 100 збитих літаків противника.

У травні 1944 року останні німецькі війська евакуювалися з Криму, німецька авіація, що забезпечувала їхнє прикриття, переправилася до Херсона.

11 червня 1944 року Гельмут Ліпферт знищив свій перший американський чотиримоторний бомбардувальник — В-17 «Летучу фортецю» в небі над Татерої (перемога № 127). Через два тижні, 24 червня, він збив B-24 «Ліберейтор» над Штефенешть в історичному румунському регіоні Молдові. 24 жовтня 1944 року німецький ас подолав рубіж у 150 перемог, збивши того дня над Фехерто в Угорщині радянський Як-7.

15 лютого 1945 року Ліпферт був призначений командиром I./JG 53 (базувалася в Угорщині).

8 квітня 1945 року обер-лейтенант Ліпферт заявив про свою 200-ту повітряну перемогу в околицях міста Гайнбург-ан-дер-Донау, на захід від Братислави. 16 квітня він вилетів у свій останній бойовий політ, 687-й за ліком, збивши винищувач Як-9 і досягши своєї останньої повітряної перемоги — 203-ї. Наступного дня він був нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста з дубовим листям за № 837.

Після розпуску І./JG 53 Ліпферт був переведений до 7./JG 52, де бився до кінця в останні дні війни в Європі. За твердженнями Гельмута Ліпферта він мав ще 27 непідтверджених перемог. Після закінчення війни, на відміну від Еріха Хартмана, його не передали радянським військам.

У післявоєнний час Ліпферт залишився в Західній Німеччині, став шкільним учителем, і його рідко бачили його військові товариші. 10 серпня 1990 року він помер в Айнбеку.

Див. також

Примітки
Виноски
    Джерела

      Мемуари
      • Гельмут Липферт. Дневник гауптмана люфтваффе. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2006. — 238 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 5-9524-2188-1.(рос.)

      Література
      • Bergström, Christer (2008). Bagration to Berlin—The Final Air Battles in the East: 1944—1945. Burgess Hill: Classic Publications. ISBN 978-1-903223-91-8.
      • Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.(нім.)
      • Matthews, Andrew Johannes; Foreman, John (2015). Luftwaffe Aces — Biographies and Victory Claims — Volume 2 G–L. Walton on Thames: Red Kite. ISBN 978-1-906592-19-6.(англ.)
      • Toliver, Raymond F.; Constable, Trevor J. (1996). Fighter Aces of the Luftwaffe. Atglen, PA: Schiffer Publishing. ISBN 978-0-88740-909-7.(англ.)
      • Weal, John (2002). German Aces of the Russian Front. Oxford, UK: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-620-1.(англ.)
      • Зефиров М. В. Кто есть кто. Скорость. — М.: АСТ — 2010 г.(рос.)

      Посилання


      This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.