Boeing B-17 Flying Fortress

B-17 бомбить японські позиції на Соломонових островах. Жовтень 1942 року.

Перед нападом Японії на Перл-Гарбор в складі авіації на Гаваях і Філіппінах було приблизно 150 B-17. Наступного дня, 8 грудня, японська авіація здійснила наліт на базу 19-ї бомбардувальної групи на Філіппінах і знищила 18 з 35 B-17, вцілілі літаки здійснили декілька вильотів проти японських конвоїв, але швидко були евакуйовані на Яву. В січні 1942 на Яву було перекинуто ще 6 B-17 7-ї групи, яка разом з 19-ю почала активно діяти проти японського флоту в Нідерландській Ост-Індії. Японська наступальна операція була успішною і B-17 були відведені в Австралію, звідки здійснювали нальоти на японські позиції в Новій Гвінеї.

B-17 в складі 31-ї і 431-ї ескадрилей завдали першого удару під час битви за Мідвей. 3 червня дев'ять B-17E скинули бомби на японський флот з висоти 2500-3500 метрів, але жодна з них не попала. Наступного ранку B-17 знову безуспішно намагались потопити авіаносне з'єднання японців.

5-а повітряна армія базована в Австралії продовжувала діяти проти Нової Гвінеї, зокрема здійснювати систематичні бомбардування Рабаула. В серпні 1942 вона була посилена 43-ю бомбардувальною групою з B-17, яка, щоправда в травні 1943 року була повністю переоснащена на B-24. Схожа ситуація була і в 13-й повітряній армії, літом 1942 в її склад ввійшли 5-а і 11-а бомбардувальні групи, які базуючись на Нових Гебридах бомбардували Гуадалканал. Спроби використовувати B-17 проти конвоїв зазвичай були невдалими, тому їх перевели на патрулювання, а в 1943 році було вирішено вивести всі B-17 з Тихоокеанського ТВД на користь B-24.[1]

B-17 8-ї повітряної армії, над Мальборком. 9 жовтня 1943 року.

B-17G під вогнем німецької ППО

В червні 1942 року 97-а бомбардувальна група була перекинута на Британські острови де ввійшла в новостворену 8-му повітряну армію (ПА). 17 серпня відбувся перший бойовий виліт американських B-17 проти цілей в окупованій Європі: 12 B-17 розбомбили залізничне депо поблизу Руану. Через два дні відбувся наліт на аеродром Аббевіль. Загалом до початку жовтня було здійснено 13 вильотів, в яких було втрачено тільки 2 B-17. При цьому кількість B-17 в складі 8-ї ПА постійно зростала і 9 жовтня в нальоті на Лілль було використано 108 B-17 в складі чотирьох груп. Також на озброєння надійшла новіша модифікація B-17F.

Спочатку B-17 ефективно захищались від атак винищувачів, але німецькі пілоти швидко знайшли слабке місце в захисті B-17 — при атаці в лоб B-17 міг використати тільки один кулемет, і вже 26 листопада 1942 року при нальоті на базу підводних човнів в Сен-Назер використали нову тактику і збили 4 B-17 з 56.

Група B-17 скидає бомби над Лоне

В січні 1943 року почалось англо-американський бомбардувальний наступ на Третій Рейх, під час якого планувались цілодобові бомбардування, при цьому англійська авіація мала здійснювати нічні рейди, а американська — денні. Для забезпечення високого захисту B-17 використовувались в групах з 18-21 літаків в спеціальній формації для взаємного прикриття. 27 січня відбувся перший наліт на територію Німеччини — 53 B-17 завдали удару по Вільгельмсгафену і втратили тільки один літак.

Проте з часом опір Люфтваффе зростав, і 17 квітня 1943 року при нальоті на завод Focke-Wulf в Бремені було втрачено 16 B-17 з 115 літаків, які вилетіли на завдання. Але кількість літаків в 8-й ПА постійно зростала, відповідно зростало і використання — за 24-31 липня 1943 року цілями для бомбардувань стали 16 промислових центрів Німеччини.

17 серпня відбувся перший човниковий бомбардувальний рейд — 376 бомбардувальників мали завдати удару по авіазаводу в Messerschmitt в Регенсбурзі і заводах деталей в Швайнфурті, після чого мали прямувати до Алжиру. На зворотному шляху планувалась атака по заводах в Бордо. І хоча операція в цілому була вдалою, втрати були високим — 60 літаків було втрачено на шляху до Алжира.

До кінця серпня 1943 року в 8-й ПА було близько 830 B-17 — 19 груп організованих в дві бомбардувальні дивізії, ще одна дивізія складалась з B-24. Восени масовані нальоти проводились майже кожного дня, незважаючи на порівняно високі втрати. Зокрема 6 вересня 1943 року 600 B-17 бомбили Штутгарт, втрати склали 45 літаків, а 8 жовтня 388 B-17 бомбили Бремен, 9-го — 378 B-17 завдали ударів по цілях в Польщі, 10-го — 313 B-17 налетіли на Мюнстер. Але 14 жовтня відбувся наліт на Швайнфурт було збито 60 B-17 з 291 літаків, ще 17 розбилось при посадці, тому був введена тимчасова заборона на операції без винищувального прикриття.

Але вже на початку 1944 року надійшла краще захищена модифікація B-17G, а також надійшли винищувачі P-51 з більшим радіусом дії, тому дальні бомбардувальні місії відновились. 11 січня 633 B-17 і B-24 бомбардували авіазаводи в Ошерслебені та Гальберштадті. 25-26 відбулась операція «Аргумент» — повітряні нальоти проти авіапромисловості Третього Рейху, в ході якої було скинуто близько 10 000 тон бомб.

4 березня B-17 вперше бомбили Берлін, в подальшому нальоти повторювались. При цьому захищені винищувачами прикриття B-17 зазнавали незначних втрат, зокрема 22 березня з 669 B-17 і B-24 було збито тільки 12 літаків, при цьому від винищувачі — тільки два. В травні 1944 року бомбардування німецьких міст тимчасово припинилось, і почались атаки на вузли комунікацій і склади, оскільки союзники готувались до висадки в Нормандії. [1]

В Північній Африці діяли 2-а і 99-а бомбардувальні групи, а в листопаді 1942 року було перекинено ще дві групи B-17 — 97-а і 301-а 8-ї ПА для підтримки операції «Смолоскип». В Африці B-17 завдавали ударів по позиціях в Тунісі, а після капітуляції італо-німецьких військ переключились на об'єкти в Італії. Бомбардувальна підтрика B-17 відіграла свою роль під час сицилійської операції, а з жовтня 1943 року були переведені на аеродроми в Італії звідки діяли проти цілей на Балканах, в Австрії і Німеччині. Особливо активно бомбардувались нафтообробні підприємства в Румунії.[1]

В-17 на аеродромі в Полтаві під час операції «Френтік»

В-17 поряд з В-24 брали участь у операції «Френтік» (англ. Frantic) спільна радянсько-англо-американська операція з човниковим рухом американських бомбардувальників трикутником Англія — Північна Італія — Полтава. Завдяки наявності повноцінних ремонтно-забезпечувальних баз у вершинах «трикутника» збільшувалась дальність дії бомбардувальників, оскільки не було потреби повертатися на аеродром вильоту. Бомбардування здійснювалося «на проході» між двома вершинами «трикутника», що дозволяло урізноманітнювати напрямки бомбових атак та робити їх несподіванішими для супротивника.

Операція розпочалась 2 червня 1944 року вильотом з Італії ескадри в 750 літаків (разом з винищувачами прикриття Р-51 «Мустанг»), яка здійснила бомбардування об'єктів на території Угорщини та приземлилась на аеродромах Полтава, Миргород та Пирятин. Втрати американців: один — В-17 та один — Р-51, п'ять Мустангів повернулося до Італії.

Підготовчі технічні роботи до першого вильоту тривали майже півроку. На полтавських ґрунтових аеродромах, не придатних для приймання важких літаків за будь-якої погоди, було укладено металеве покриття загальною площею 354 тис. м². Побудовано казарми, госпіталі та квартири для американського персоналу баз. Для прикриття баз з повітря тут було розміщено радянську 329-ту дивізію винищувачів «Ейркобра».

Німецьке командування стурбоване ефективністю нової тактики бомбових ударів союзників, вжило контрзаходів. 22 червня 1944 німецька авіація вщент розбомбила базу в Полтаві, знищивши майже 70 американських літаків. У нічних умовах радянські винищувачі прикриття виявилися цілком безпорадними, в повітря піднялося лише 19 винищувачів. База була приведена в порядок лише через місяць. Човникові бомбардування тривали до 8 жовтня 1944 року, після чого програму було згорнуто.

«Fortress Mk IIA» 220 ескадрильї Королівських ВПС

В Королівських ВПС перші «Fortress» з'явились на весні 1941 року. Тоді 20 B-17 надійшли в 90-у бомбардувальну ескадрилью, яка ввійшла в 2-у групу, єдина група Бомбардувального командування, яка здійснювала денні нальоти. 8 липня 1941 року відбувся перший бойовий виліт — два B-17 з висоти бомбили Вільгельмсгафен. 24 липня відбувся порівняно великий наліт на Брест, а загалом до вересня було здійснено 22 бойові вильоти. В жовтні 1941 року 4 B-17 було переведено в Єгипет, а інші вцілілі було передано Береговому командуванню. Єгипетські B-17 декілька місяців здійснювали нічні нальоти проти цілей в Лівії. Всі наступні B-17 які надходили в ВПС Великої Британії призначались Береговому командуванню, але в 1944 декілька літаків було передано в 100-у групу Бомбардувального командування, де вони використовувались для радіоелектронної боротьби.

6 B-18E/G було передано ВПС Канади, де вони використовувались як транспортні.

В СРСР B-17 не постачались, але декілька B-17 здійснили вимушені посадки на радянській території і були інтерновані. Згодом 16 відремонтованих B-17 ввійшли в 890-й полк 45-ї ВБАД, але бойових вильотів не здійснювали.

Ще близько 40 B-17 були захоплені Німеччиною. Боєздатні літаки були включені в ескадру KG 200, яка використовувалась для спецоперацій, зокрема висадки диверсантів. В Люфтваффе B-17 отримали позначення «Do 200».[1]

Бразильський B-17 над французьким крейсером «Tartu» під час Лангустської війни

Три B-17G були куплені Ізраїлем, де вони використовувались в Палестинській війні, завдаючи ударів по цілях в Єгипті.

Багато B-17 опинились в ВПС країн Південної Америки, зокрема Бразилія отримала 13 пошуково-рятувальних SB-17G, які використовувались до 1968 року.[1]