Герасим'юк Леонід Панасович

В червні 1941 року Леонід Герасим'юк, під час проголошення у Львові Української Держави, піднімав синьо-жовтий прапор на Княжій горі, за що був арештований гестапівцями. За це був засуджений до смерти, але зумів втекти з в'язниці[4] та приєднався до збройної боротьби в лавах УПА. Починав Леонід Опанасович ройовим у селі Вовчок, далі опікувався ідейно-політичною та інформаційною роботою з особовим складом та місцевим населенням, воював на Поліссі, Холмщині та Підляшші.

В жовтні 1944 року Герасим'юк потрапив у полон до НКВС, був засуджений до розстрілу, всю його сім'ю вислали до Сибіру[5]. Після кількох місяців очікування смертний вирок замінили на 20 років каторжних робіт.[3] Відбував покарання у Казахстані на мідних рудниках та на будівництві космодрому Байконур.[3]

12 вересня 1954 року, після смерті Сталіна, Леоніда Опанасовича реабілітували і достроково звільнили.[3][6] Після звільнення поїхав до матері у м. Прокоп'євськ Кемеровської області, де працював на шахті «Східна», а у 1976 році вийшов на пенсію та переїхав до Молочанська.[6] Він дуже хотів повернутися на рідну Волинь, але дорогу додому було закрито. До останніх днів радянської влади у КДБ зберігалася особова справа Герасим'юка із червоною поміткою «особливо небезпечний».[3]

Із проголошенням незалежности колишній воїн УПА активно займався громадською діяльністю, розшукував своїх однополчан.

Після початку російсько-української війни став волонтером Української армії, у травні 2015 року відвідував бійців Добровольчого Українського Корпусу під Маріуполем.[6]^{[відсутнє в джерелі]}