Герман фон Гельмгольц

Герман Людвіґ Фердинанд фон Гельмгольц (нім. Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz; 31 серпня 1821, Потсдам — 8 вересня 1894, Шарлоттенбург) — німецький фізик, фізіолог та психолог.

Герман фон Гельмгольц
нім. Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz
Ім'я при народженні нім. Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz
Народився 31 серпня 1821(1821-08-31)
Потсдам, Німеччина
Помер 8 вересня 1894(1894-09-08) (73 роки)
Шарлоттенбург
Поховання Friedhof Wannsee, Lindenstraßed
Місце проживання Німеччина
Країна  Німецький союз
 Німецька імперія
Діяльність фізик, офтальмолог, музикознавець, теоретик музики, викладач університету, психолог, фізіолог, біофізик, філософ, анатом, натураліст
Alma mater Гумбольдтський університет Берліна
Галузь Фізика
Заклад Боннський університет, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла, Університет Фрідріха-Вільгельма, Гумбольдтський університет Берліна, Шаріте і Physikalisch-Technische Bundesanstaltd
Вчителі Йоганн Петер Мюллер
Відомі учні Ágost Hellerd, Соколов Олексій Петровичd, Theodor Leberd, Heinrich Rudolf Hertzd і Вільям Джеймс[1]
Членство Лондонське королівське товариство, Прусська академія наук, Шведська королівська академія наук, Петербурзька академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія деї Лінчеї, Королівське фізіографічне товариство в Лундіd, Познанське Товариство приятелів наукd, Баварська академія наук, Російська академія наук, Американське філософське товариство[2], Національна академія наук Італіїd, Паризька медична академія, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук США, Бельгійська королівська академія медициниd і Туринська академія наук[3]
У шлюбі з Anna von Helmholtzd
Нагороди
Баварський орден Максиміліана За досягнення в науці та мистецтві (з 1980 року)
Медаль Коплі
 Герман фон Гельмгольц у Вікісховищі

Біографія

Народився в сім'ї вчителя. Вивчав медицину в королівському медично-хірургічному інституті в Берліні. Обов'язковою для випускників цього інституту була восьмирічна військова служба, яку Гельмгольц почав у 1843 році в Потсдамі, як військовий лікар. За рекомендацією Александера фон Гумбольдта йому було дозволено передчасно залишити військову службу і почати викладати в 1848 році анатомію в берлінській академії. У 1849 році Гельмгольца запрошують в Кенігсберг, де він отримує звання професора фізіології і патології. З 1855 він керує кафедрою анатомії і фізіології в Бонні, з 1858 — кафедрою фізіології в Гайдельберзі. У 1870 році він стає членом Прусської академії наук.

З 1871 року отримує звання професора фізики і працює в Берліні. У 1888 році Гельмгольц стає першим президентом Фізико-технічного імперського відомства в Шарлоттенбурзі.

В одній з перших робіт «Про збереження сили» (1847) Гельмгольц, дотримуючись ідеї єдності природи, математично обґрунтував закон збереження енергії і положення про те, що живий організм є фізико-хімічним середовищем, у якому зазначений закон точно виконується. Цей висновок завдав нищівного удару по віталізму. Впроваджуючи фізичні методи в нервово-м'язову фізіологію, Гельмгольц виміряв швидкість поширення збудження в нервовому волокні. Отримані результати започаткували вивчення часу реакції — однієї з головних тем експериментальної психології, що зароджувалася. Вони також мали важливий філософський зміст, оскільки розсіювали упередження про те, що нервово-психічні акти як явища особливого порядку відбуваються миттєво і не підлягають виміру. Важливими є роботи Гельмгольца в галузі фізіології органів чуття («Вчення про слухові відчуття як фізіологічну основу теорії музики», 1863[4]; «Фізіологічна оптика», 1867). Ці роботи розкрили причинну залежність відчуттів від впливу зовнішніх подразників на органи чуття. В першій з них була запропонована система нотації, що використовується у музикознавчій літературі дотепер. Водночас Гельмгольц, приймаючи доктрину про «специфічну енергію органів чуття», висунув «теорію ієрогліфів», відповідно до якої відчуття є знаками об'єктивних властивостей речей. У роботах з фізіологічної оптики Гельмгольц приділив велику увагу механізму сприймання просторових відносин. Він висунув на передній план роль м'язових рухів і відчуттів у формуванні просторового образу і запропонував гіпотезу «несвідомих умовиводів», за якою сприймання величини предмета виводилося зі зв'язку між реальною величиною зображення на сітківці і ступенем напруги м'язів, що пристосовують око до відстаней. Тлумачення Гельмгольцем просторового бачення було прогресивнішим порівняно з поглядами його супротивників (нативістів), які заперечували первинну роль досвіду в психічному розвитку і вважали просторовість природженою властивістю свідомості. Ідеї Гельмгольца про роль м'яза та почуттєве пізнання були творчо розвиті з позицій рефлекторної теорії І. М. Сєченовим.

Цікавий факт

На честь Германа Гельмгольца названо астероїд, відкритий 20 вересня 1993 року.

Див. також

Примітки
  1. Математична генеалогія — 1997.
  2. NNDB — 2002.
  3. Туринська академія наук — 1757.
  4. Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.