Герцик Григорій Павлович
Григо́рій Па́влович Ге́рцик (Ґерцик, (нар.70-х-80-ті рр. XVII ст.,Полтава — пом. після 1735, Москва) — бунчуковий товариш, полтавський наказний полковник (1705), генеральний осавул (1711) — один із найвідданіших прибічників Івана Мазепи і Пилипа Орлика.
Біографічні відомості
Син полтавського полковника Павла Герцика. З вихрестів, котрих за правління Мазепи, попри попередні заборони[1], вперше почали долучати на керівні посади.
Після Полтавської битви супроводжував Івана Мазепу і Карла ХІІ до Бендер. Після смерті І.Мазепи залишився вірним гетьману Пилипу Орлику (який доводився йому зятем), був його генеральним осавулом (1711-19).
1715 р. емігрував до Стокгольма, де пробув до 1719 р.
Був відправлений Орликом до Варшави з дорученням передати його кореспонденцію польським сенаторам, а потім увійти в зносини з запорожцями і кримським ханом. Через хворобу не зміг поїхати на Запоріжжя і згодом, за наказом російського посла — князя С.Долгорукого — його схопили, вивезли в Росію.
1721 р. після катувань і допитів Герцика ув'язнили в Петропавловській фортеці.
З 1728 р. мешкав під наглядом у Москві, без права в'їзду в Україну.
Одружений з Анастасією Василівною Громика.
Мав 6 дітей: Петро, Василь, Семен, Павло, Микола (згодом священик у м-ку Великі Будищі), Параска.
Література
- Герцик Григорій // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 159.
- Томазов В. В. Герцики // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 96.
- Герцик Григорій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 242. — 1000 екз.
Посилання
- Герцик Григорій // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.