Главані

Село Главані розташоване в південно-західній частині Арцизького району, на березі річки Аліяга, за 25 км від районного центру, за 180 км від обласного центру м. Одеси та за 2 км від залізничної станції Главані.

Звідки походить назва села Главан Старозагорського округу документально невідомо. Залишилися лише легенди і одна з них така: Одного разу болгари з села Главані, що в Болгарії, побилися з ромами (цигани) і в цій бійці був убитий один циган. Це стало приводом для проведення публічного суду. На суді зібралася велика юрба циган і вимагала від судді рішення «кров за кров». Суддя, бачачи таку ситуацію, запросив з боку болгар представника, щоб він допоміг справедливо вирішити цей спір.

Коли прийшов болгарський представник, він запитав у судді: що за причина в зборі такого великого числа людей і в основному ромського походження. Суддя пояснив причину збору. Болгарин постояв, подумав і сказав: «Шановний суддя, коли голосували за закони, там говорилося, що один убитий турок вартий трьох болгар і шести циган». У відповідь суддя сказав болгарину, що він вірно каже, що турецька нація — велика нація. Болгарський представник тут же продовжив: «Якщо вбити одного болгарина, то виходить, що він стоїть голови двох циган».

Коли суддя розібрався до чого хилить болгарин, він звернувся до натовпу циган з питанням: «Хто з вас хоче бути вбитим, щоб виповнилося ваше бажання кров за кров?». Після цих слів цигани всім натовпом розвернулися і пішли.

Тоді суддя підійшов до болгарського представнику і, показуючи на свою голову, запитав його: «Що це?» Болгарин, не замислюючись, відповів: «Голова». Тут же суддя сказав: «З цих пір ваше село носитиме назву Главан».

Село Главані засноване в 1830 році вихідцями з с. Глава Старозагорського округу Болгарії. За даними М. Д. Дихана село заснували 84 сімейства з 335 душ.

Навколо Главані лежали цілинні землі, тому землеволодіння (виноградарство і вирощування зернових культур), скотарство і вівчарство стали основними галузями господарства переселенців, дані галузі розвиваються і в даний час. Протягом усього XIX століття і першої половини XX ст. жителі самі забезпечували себе усім необхідним. Вони займалися ткацтвом, виробленням овчини, шкур. На ручних верстатах жінки ткали з вовняної пряжі домашні грубі і напівгруба сукна.

Ще однією особливістю розвитку села була наявність в цій місцевості багатих покладів каменю-черепашника. Завдяки главанському каменю, у Главані та сусідніх селах широко поширилося будівництво з каменю, яке триває і досі.

Одним з найважливіших моментів в житті бессарабських болгарських сіл було будівництво культових споруд — молитовних будинків, церков, монастирів. Церква завжди відігравала помітну роль у духовному житті болгар, зокрема переселенців. Саме церква допомогла багатостраждальному болгарському народу знайти в собі сили вистояти проти турецьких поневолювачів. Завдяки церкві, подвижництву й героїзму її найкращих представників, болгарський народ зберіг свою мову і свою самобутність. Разом з переселенцями в далекий необжитий край слідували і багато священиків, вони разом з людьми переживали всі тяготи і злигодні. Саме від священиків вони дізнавалися про ті землі, куди вони переселялися. Переселення Главанці очолили два священики батько та син Стефан і Михайло Кіранови.

У 2000 році школа була перейменована і стала називатися Главанська загальноосвітня школа I—III ступенів, навчання в ній ведеться російською мовою, учні також вивчають українську, болгарський та англійську мови.

У селі є 2 спортзали і стадіон, 2 бібліотеки, відділення пошти та зв'язку, дитсадок на 75 дітей. Будинок культури розрахований на 600 посадочних місць, лікарська амбулаторія, аптека.

4 великих сільськогосподарських підприємств, Главанський завод будівельних матеріалів, залізнична станція, газова установка, ветлікарня, 23 торгових точок, хлібопекарня, інкубатор.

У центрі села з 1881 року височіє Свято-Вознесенська церква. В'їзд у село прикрашає колодязь «Лелека»

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 2880 осіб, з яких 1404 чоловіки та 1476 жінок.[1]

За переписом населення 2001 року в селі мешкали 2503 особи.[2]

На синьому полі з золотою мурованою хвилястою базою срібна з золотими хрестом і сходами православна церква, яка супроводжується обабіч двома золотими гронами винограду з листям. База має зверху синю хвилясту внутрішню облямівку. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.