Глибокояр

Глибокоя́р — село в Україні, у Захарівській селищній громаді Роздільнянського району Одеської області. Через село проходить автомобільний шлях регіонального значення Р33 і протікає річка Кучурган.

село Глибокояр
Країна  Україна
Область Одеська область
Район/міськрада  Роздільнянський район
Громада Захарівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA51140070080024259
Основні дані
Засноване 1791
Населення 174
Площа 0,61 км²
Густота населення 285,25 осіб/км²
Поштовий індекс 66702
Телефонний код +380 4860
Географічні дані
Географічні координати 47°13′53″ пн. ш. 29°47′30″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 52 м
Водойми Кучурган
Найближча залізнична станція Затишшя
Відстань до
залізничної станції		 23 км
Місцева влада
Адреса ради 66700, Одеська обл., Захарівський р-н, смт Захарівка, вул. Одеська, 59
Карта
Глибокояр
Глибокояр
Мапа

 Глибокояр у Вікісховищі

До 17 липня 2020 року було підпорядковане Захарівському району, який був ліквідований[1].

Історія
Традиційна для села криниця

Село засновано 1791 року. Станом на 1898 рік село Глибокояр (Бадерево) входило до Захарівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії.[2] На 1 вересня 1946 року входило до Соше-Острівської сільської ради Фрунзенського району.[3] Відповідно до адміністративно-територіального поділу 1967 року село увійшло до Фрунзенської сільської ради Фрунзенського району.[4] Станом на 2019 рік входить до Захарівської селищної ради.

Демографія










Розподіл населення села Глибокояр за рідною мовою

   українська (100%)

Відповідно до перепису 1989 року населення села складало 178 осіб, з яких 79 чоловіків і 99 жінок.[5]

Станом на 2001 рік населення села становить 174 осіб. За даними перепису населення України 2001 року 100 % мешканців села вказали українську мову як рідну.[6]

Культура

У селі Глибокояр було записано звичаї та повір'я, пов'язані зі святом Юрія, а також один із найповніших українських весільних обрядів середини XIX століття. Дослідник фольклору О. Сікиринський записав у 1924 році цей обряд від мешканки села А. Павлової, якій було на той момент понад 80 років. На момент запису більшість старої обрядності не вживалась, «кажуть: Все це старі забобони». [7][8]


Примітки
  1. Прийнято Постанову. www.rada.gov.ua. Процитовано 25 липня 2020.
  2. Тираспольский уезд. Список населенных мест Херсонской губернии. 1896. rodovoyegnezdo.narod.ru. Процитовано 22 вересня 2019.
  3. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 390.
  4. Одеська область: адміністративно-територіальний поділ (на 1 травня 1967 р.) / Виконавчий комітет Одеської обл. Ради депутатів трудящих; М. Брагін (ред.). — Одеса : Маяк, 1967. — С. 35.
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область. database.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 21 вересня 2019.
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область. database.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 21 вересня 2019.
  7. Іваннікова, Л. (2014). Одеська комісія краєзнавства при ВУАН як науковий українознавчий осередок. Слов'янський світ (13). с. 33–52. Процитовано 22 вересня 2019.
  8. Петрова Н.О. (2003). Регіональні дослідження весільної обрядовості українців південно-західної України кінця XIX-початку XX ст.. Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечнікова :зб.наук.праць (Одеса: Гермес): 72–83.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.