Глуховичі
Глу́ховичі — село в Україні, у Пустомитівському районі Львівської області. Населення становить 103 особи. Орган місцевого самоврядування - Підберізцівська сільська громада.
село Глуховичі | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Львівська область |
Район/міськрада | Пустомитівський район |
Рада | Підберізцівська сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA46060350030037900 |
Основні дані | |
Населення | 103 |
Площа | 0,82 км² |
Густота населення | 125,61 осіб/км² |
Поштовий індекс | 81145[1] |
Телефонний код | +380 3230 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°45′56″ пн. ш. 24°14′37″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
248 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 81145, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Чижиків, вул. Шевченка, 3 |
Карта | |
Глуховичі | |
Глуховичі | |
Мапа | |
|
Історія
Село Дмитровичі подароване 18 липня 1364 р. королем Казимиром Великим Венцеславу, сину Жеґоти Голуховського (з Глухович)[2].
Станом на 1 січня 1939 р. в селі було 800 жителів, з них 580 українців-грекокатоликів, 180 українців-римокатоликів, 20 поляків, 20 євреїв[3]. Село належало до Львівського повіту Львівського воєводства, входило до гміни Чишки.
Населення
За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року, у селі проживало 103 особи. Мовний склад населення був таким:
Мова | Число ос. | Відсоток |
---|---|---|
українська | 103 | 100 |
Церква
Дерев'яний храм Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього збудований у 1880 р.[4] Внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення за охоронним номером 1940-М. Належить до Пустомитівського деканату, Львівської єпархії УАПЦ.
Примітки
- Довідник поштових індексів України. Львівська область. Пустомитівський район
- Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — Lwów, 1870. — Т. II. — s. 3. (лат.), (пол.)
- Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 48.
- Церква Воздвиження Чесного Хреста 1880
Див. також
- Głuchowice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 614. (пол.)