Голуб'ятников Павло Костянтинович

Павло Костянтинович Голуб'я́тников (рос. Павел Константинович Голубятников; нар. 29 жовтня 1892, Санкт-Петербург пом. 29 січня 1942, Ленінград) — російський і український радянський живописець, педагог; член Асоціації революційного мистецтва України, Об'єднання сучасних митців України та Ленінградського відділення Спілки художників СРСР з 1932 року[1].

Голуб'ятников Павло Костянтинович

Народження 17 (29) жовтня 1892
Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть 29 січня 1942(1942-01-29) (49 років)
  Ленінград, РРФСР, СРСР
(дистрофія)
Поховання Острів Декабристів
Країна  Російська імперія
 СРСР
Жанр портрет і натюрморт
Діяльність художник
Вчитель Реріх Микола Костянтинович і Петров-Водкін Кузьма Сергійович
Відомі учні Мордань Олександр Антонович і Кропивницький Мар'ян Юлійович
Працівник Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Харківський художній інститут і Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна
Член Асоціація революційного мистецтва України, Об'єднання сучасних митців України і Спілка художників СРСР

Біографія

Народився 17 [29] жовтня 1892(18921029) року у місті Санкт-Петербурзі (тепер Росія). Впродовж 19131916 років навчався в Художній школі Товариства заохочення мистецтв у Миколи Реріха, потім у 19161918 роках на фізико-математичному факультеті Петроградського університету та у 19181924 роках в Петроградських державних вільних художніх майстернях у Кузьми Петрова-Водкіна. Дипломна робота — картина «Гроза»[1].

У 19211923 роках викладав у Петроградському художньому технікумі; у 19251930 роках — у Київському художньому інституті; у 19301932 роках — у Харківському художньому інституті; у 19321936 роках в Інституті живопису, скульптури та архектури та у 19361941 роках у художніх студіях у Ленінграді. Помер 29 січня 1942 року від дистрофії в блокадному Ленінграді. Похований в Санкт-Петербурзі на Смоленському цвинтарі[1].

Творчість

Картини художника тяжіють до примітивізму. Серед робіт:

  • «Натюрморт з цукром» (1918—1920, дерево, левкас, сухозлітне золото, темпера);
  • «Перехожі» (1919; Нижньотагільський музей образотворчих мистецтв);
  • «Натюрморт з бутилкою» (1921, полотно, олія);
  • «Громовиця» (1921—1926);
  • «Автопортрет» (1922, папір, вугілля);
  • «Місто» (1922);
  • «Ранок» (1926);
  • «Дахи» (1926, полотно, олія);
  • «Рибалки» (1926—1927);
  • «Натюрморт. Бузок» (1926—1927);
  • «Літак над селом» (1927, полотно, олія);
  • «Киянка» (1927, папір, олія);
  • «Голова жінки» (1928, полотно, олія);
  • «Діти в саду» (1928, полотно, олія);
  • «Рибалки» (1929);
  • «Автопортрет з місяцем» (1931, полотно, олія);
  • «В'їзд колони тракторів до колгоспу» (1932; Національний художній музей України);
  • «Натюрморт із грушами» (1934);
  • «Ніч» (1934);
  • «Дружина» (1936);
  • «Сонячний день» (1940);
  • «Архангел Салафіїл, що молиться за людей» (1940, полотно, олія; Нижньотагільський музей образотворчих мистецтв);
  • «Місто» (1941).
«Літак над селом»
«Архангел Салафіїл,
що молиться за людей»
«Автопортрет з місяцем»
«Голова жінки»
«Киянка»

Впродовж 19361939 років працював над створенням 3-х томного «Атласу кольору», який повинен був включати в себе близько 120 тисяч колірних шкал. Атлас кольору і багато його живописних творів загинули під час німецько-радянської війни при бомбардуванні Ленінграда[1].

Брав участь у мистецьких виставках з 1926 року, зокрема у 1926 році, за пропозицією Давида Бурлюка, брав участь у виставці «Анонімного товариства» в Нью-Йорку, з якої його твори були придбані Кетрін Дрейер і колекціонером Крістіаном Брінтоном. У 1928 році експонувався на Міжнародній бієнале живопису і малюнка в Венеції. У 1929 році з виставки «Графіка і книжкове мистецтво в СРСР» в Амстердамі його роботи не повернулися, є припущення, що вони «осіли» у колекціонерів за кордоном[1].

Примітки

Література

;

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.