Горинка

Го́ринка — село в Україні, у Кременецькій міській громаді Кременецького району Тернопільської області України. До села приєднано хутори Гуків Гай, Залісся, Копань, Корчунок, Пасічки, Ромасів Ліс та Снігоровеччина.

село Горинка
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Кременецький район
Громада Кременецька міська громада
Код КАТОТТГ UA61020070120072248
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1445
Перша згадка 1445
Населення 1 420
Територія 47.100 км²
Густота населення 30.150 осіб/км²
Поштовий індекс 47042
Телефонний код +380 3546
Географічні дані
Географічні координати 49°59′27″ пн. ш. 25°46′03″ сх. д.
Водойми р. Горинька
Місцева влада
Адреса ради 47042, Тернопільська область, Кременецький район, с. Горинка, вул. Широка, 8
Староста Бойко Василь Степанович
Карта
Горинка
Горинка
Мапа

 Горинка у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Кременецької міської громади [1]

Населення — 1420 осіб (2001).

Історія

Поблизу Горинки виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, черняхівської та Лука-Райковецької культур.

Перша писемна згадка 1445. Село Горинка Було засноване в 1545 році і, на той час складалось всього з 17 дворів. За народними переказами, його було спалено турками настільки, що залишилось 2 хати. Та люди відбудовували зруйновані домівки і знову зявилось поселення. Від тієї давньої події горіння села, – виникла назва – Горинка.

У переліку замкових сіл та людей при Кременецькому замку (дані за люстрацією 1552 рр): -Горинка (на 30 димів, городників 2) відказане війту Кременецькому Скуйбіді(1552р.)[2]

Під час Люблінської унії 1569 року село, як і всі західноукраїнські землі було передане Литвою Польщі і ввійшло до об'єднаної держави, відомої під назвою Речі Посполитої.

Горинчани були свідками й учасниками визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького за незалежність. Літом 1651 року через село пролягав шлях козацьких полків під Берестечко.

Проте, у 1767 році в селі була побудована на пожертвування прихожан, церква в ім'я Святого Архистратига Михайла. Церква була дерев'яна, з такою ж дзвіницею. До 1877 року була трьохкупольна, а в цьому ж році виправлена в фундаменті, стінах і дахові й покрита залізною бляхою.

У 1795 році, під час третього поділу Речі Посполитої село, як і решта поселень навколо Кременця, відійшло до Російської імперії і було віднесене спочатку до Подільської, а пізніше до Волинської губернії.

Певною мірою село постраждало під час першої світової війни. У 1915—1916 роках село опинилось у прифронтовій смузі. З часу проголошення 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Центральної ради незалежності і до приходу 2-го червня 1919 року більшовиків село підпорядковане українській державній владі. Майже два десятиліття (1920—1939рр) Горинка перебувала у складі Польщі.

У селі під час подій громадянської війни перебував Г. І. Котовський, якого було поранено на території теперішнього колгоспного саду, першу медичну допомогу воякові надали горинчани. В селі досі є меморіальна стела біля школи на його честь. До Німецько-радянської війни на околиці села функціонував спиртзавод, а в селі, на найвищому пагорбі красувався «палац» – маєток генерала Бобрика. Всі ці величні будови були вщент зруйновані в перші воєнні роки.

В 1961 р. – утворення колгоспу, який згодом розділено на два окремих господарства. У 1995—1998 рр. у селі функціонував пивзавод (згодом припинив свою роботу). Побудовано нове приміщення контори, у якому розміщено сільську раду та офіс ТОВ «БІО-ЛАН».

У селі функціонують опорна загальноосвітня школа I-III ступенів, сільська музична школа, сільська бібліотека, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, відділення зв'язку, п'ять торгових точок.

Окрасою Горинки є новозбудований 1997 року храм, освячений в день св. Іова, звідси й назва — церква преподобного Іова Почаївського.

У 1990-х рр. вул. Котовського перейменували на вул. Широку[3]. Але потім вулиця отримала попередню назву. У 2016 році вулицю Котовського остаточно перейменували на вул. Широку[4]

Вулиці

Село складається з таких вулиць:

  • Першотравнева
  • Зелена
  • Широка
  • Шарапова
  • Молодіжна
  • Сонячна
  • Бондарська
  • Бригадна
  • Шевченка
  • Снігурі

Населення

Мовний склад за даними перепису населення 2001 року [5]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 99,51
російська 0,49

Географія

Село розташоване на півночі Тернопільської області, на сході Кременецького району. Через село проходить європейська автомагістраль E85 (М19).

Пам'ятки

Церква

Є церква Преподобного Іова Почаївського (1997; кам'яна), дерев'яна церква поруч із кам'яною (1887) та каплиця.

Пам'ятники

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969), насипані могили 5-ти воякам УПА (1992) та 7-ми воякам УПА, полеглим у липні 1950 (2003).

Соціальна сфера

Діють опорна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, будинок культури, бібіотека, ФАП.

Відомі люди

Народилися

  • Баканчук Михайло Антонович — учасник національно-визвольного руху,
  • Б. Бойко — український архітектор,
  • Панчук Надія Михайлівна (нар. 1940) — українська поетеса,
  • Варвара Грень — українська поетеса,
  • Лизогуб Микола (6 грудня 1892 — (17) 30 січня 1918) — учасник бою під Крутами, полонений та розстріляний більшовиками.

Примітки

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.