Горинка

Поблизу Горинки виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, черняхівської та Лука-Райковецької культур.

Перша писемна згадка — 1445. Село Горинка Було засноване в 1545 році і, на той час складалось всього з 17 дворів. За народними переказами, його було спалено турками настільки, що залишилось 2 хати. Та люди відбудовували зруйновані домівки і знову зявилось поселення. Від тієї давньої події горіння села, – виникла назва – Горинка.

У переліку замкових сіл та людей при Кременецькому замку (дані за люстрацією 1552 рр): -Горинка (на 30 димів, городників 2) відказане війту Кременецькому Скуйбіді(1552р.)[2]

Під час Люблінської унії 1569 року село, як і всі західноукраїнські землі було передане Литвою Польщі і ввійшло до об'єднаної держави, відомої під назвою Речі Посполитої.

Горинчани були свідками й учасниками визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького за незалежність. Літом 1651 року через село пролягав шлях козацьких полків під Берестечко.

Проте, у 1767 році в селі була побудована на пожертвування прихожан, церква в ім'я Святого Архистратига Михайла. Церква була дерев'яна, з такою ж дзвіницею. До 1877 року була трьохкупольна, а в цьому ж році виправлена в фундаменті, стінах і дахові й покрита залізною бляхою.

У 1795 році, під час третього поділу Речі Посполитої село, як і решта поселень навколо Кременця, відійшло до Російської імперії і було віднесене спочатку до Подільської, а пізніше до Волинської губернії.

Певною мірою село постраждало під час першої світової війни. У 1915—1916 роках село опинилось у прифронтовій смузі. З часу проголошення 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Центральної ради незалежності і до приходу 2-го червня 1919 року більшовиків село підпорядковане українській державній владі. Майже два десятиліття (1920—1939рр) Горинка перебувала у складі Польщі.

У селі під час подій громадянської війни перебував Г. І. Котовський, якого було поранено на території теперішнього колгоспного саду, першу медичну допомогу воякові надали горинчани. В селі досі є меморіальна стела біля школи на його честь. До Німецько-радянської війни на околиці села функціонував спиртзавод, а в селі, на найвищому пагорбі красувався «палац» – маєток генерала Бобрика. Всі ці величні будови були вщент зруйновані в перші воєнні роки.

В 1961 р. – утворення колгоспу, який згодом розділено на два окремих господарства. У 1995—1998 рр. у селі функціонував пивзавод (згодом припинив свою роботу). Побудовано нове приміщення контори, у якому розміщено сільську раду та офіс ТОВ «БІО-ЛАН».

У селі функціонують опорна загальноосвітня школа I-III ступенів, сільська музична школа, сільська бібліотека, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, відділення зв'язку, п'ять торгових точок.

Окрасою Горинки є новозбудований 1997 року храм, освячений в день св. Іова, звідси й назва — церква преподобного Іова Почаївського.

У 1990-х рр. вул. Котовського перейменували на вул. Широку[3]. Але потім вулиця отримала попередню назву. У 2016 році вулицю Котовського остаточно перейменували на вул. Широку[4]

Мовний склад за даними перепису населення 2001 року [5]:

Село розташоване на півночі Тернопільської області, на сході Кременецького району. Через село проходить європейська автомагістраль E85 (М19).

Церква

Є церква Преподобного Іова Почаївського (1997; кам'яна), дерев'яна церква поруч із кам'яною (1887) та каплиця.

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1969), насипані могили 5-ти воякам УПА (1992) та 7-ми воякам УПА, полеглим у липні 1950 (2003).

Діють опорна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, будинок культури, бібіотека, ФАП.

• Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.