Гребля Табка
Гребля Табка (араб. سد الطبقة) або Саура аль-Дам (араб. سد الثورة, Гребля революції), кам'яно-накидна гребля на Євфраті , за 40 км вгору за течією від міста Ер-Ракка в провінції Ер-Ракка, Сирія. Гребля має 60 м заввишки і 4,5 км завдовжки і є найбільшою греблею в Сирії.[1] Її будівництво призвело до створення водосховища Аль-Ассад, найбільшого водосховища Сирії. Гребля була побудована у 1968–1973 роках за допомогою Радянського Союзу. Міжнародна спільнота допомогла викопати і документувати багато археологічних пам'ятників, що були розташовані в районі майбутнього водосховища, перш ніж вони будуть затоплені через підйом води. Коли плин води річищем Євфрату був скорочений у 1974 році, за для заповнення водосховища, вибухнув конфлікт між Сирією та Іраком , який був врегульований шляхом втручання з боку Саудівської Аравії і Радянського Союзу.[2] Гребля була побудована для виробництва електроенергії і зрошування землі по обидві береги Євфрату.[3]
| Гребля Табка | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 35°52′20″ пн. ш. 38°34′00″ сх. д. | ||||
| Країна | Сирія | |||
| Адмінодиниця | Ракка | |||
| Стан | діюча | |||
| Річка | Євфрат | |||
| Каскад | Євфратський | |||
| Початок будівництва | 1968 | |||
| Роки введення першого та останнього гідроагрегатів | 1971—1978 | |||
| Основні характеристики | ||||
| Установлена потужність | 824 МВт | |||
| Середнє річне виробництво | ??? млн кВт·год | |||
| Тип ГЕС | греблева | |||
| Розрахований напір | ??? м | |||
| Характеристики обладнання | ||||
| Тип турбін | поворотно-лопатевих | |||
| Кількість та марка турбін | 8 | |||
| Витрата через турбіни | ??? м³/с | |||
| Кількість та марка гідрогенераторів | 8 | |||
| Потужність гідроагрегатів | 8х103 МВт | |||
| Основні споруди | ||||
| Тип греблі | кам'яно-накидна | |||
| Висота греблі | 60 м | |||
| Довжина греблі | 4500 м | |||
| Шлюз | ??? | |||
| ЛЕП | ??? | |||
| Власник | ??? | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
| GeoNames | 170354 | |||
  Гребля Табка | ||||
| Мапа | ||||
 | ||||
 Гребля Табка у Вікісховищі | ||||
Історія проекту
У 1927 році, коли Сирія була під французьким мандатом, було запропоновано побудувати греблю в долині Євфрату недалеко від сирійсько-турецького кордону. Після здобуття Сирією незалежності у 1946 році, була знову досліджена практична здійсненність цієї пропозиції, але план не був виконаний. У 1957 році сирійський уряд досяг угоди з Радянським Союзом з технічної та фінансової допомоги для будівництва греблі в долині Євфрату. Сирія, в рамках Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР), підписала угоду з ФРН в 1960 році на отримання кредиту для фінансування будівництва греблі. Після того як Сирія вийшла з ОАР у 1961 році, нова угода про фінансування греблі була досягнута з Радянським Союзом у 1965 році. Спеціальне державне відомство було створено в 1961 році для спостереження за будівництвом греблі[4]
Спочатку, гребля Табка планувалась греблею подвійного призначення. Гребля мала включати в себе ГЕС з восьми турбін, здатних виробляти 824 МВт загалом, і мала зрошувати площу 640 000 га по обидві береги Євфрату[3][5] Будівництво греблі тривало у 1968 — 1973, проте спорудження ГЕС було закінчено у 1977 році. Загальна вартість греблі склала 340 млн. дол США з яких 100 млн. дол США було надано у формі кредиту з боку Радянського Союзу.[5] Радянський Союз також надав технічну експертизу.[6] На будівництво було залучено до 12 тис. сирійців і 900 техніків з СРСР.[7] Вони були розміщені в сьогоденному Ес-Саурі . [1] Для здійснення цього проекту, а також будівництва іригаційних робіт на річці Хабур, сирійську національну залізницю (Chemins de Fer Syriens) було продовжено з Алеппо до греблі, через Ар-Ракка, Дейр-ез-Зор і Камишли.[8] Чотири тисячі арабських родин, які жили в затопленій частині долини Євфрату були переселені в інші місця північної Сирії[9][10]
Суперечка з Іраком
У 1974 році Сирія почали заповнення водосховища, зменшуючи потік Євфрату. Трохи раніше, Туреччина почали заповнювати водосховище Кебан, проте на сточищі Євфрату розпочалась посуха[11] У результаті Ірак отримав значно менше води з Євфрату, ніж зазвичай, річний стік Євфрату знизився з 15,3 км³ в 1973 році до 9,4 км³ в 1975 році[12][13] Ірак попросив Лігу арабських держав втрутитися, проте Сирія стверджувала, що вона отримала менше води з Туреччини, тому відмовилися співпрацювати[14] У результаті напруженість зростала Ірак і Сирія розгорнули свої війська біля спільного кордону.[2][15] Ірак також погрожував бомбити греблю Табка. [2][16] Вирішенням суперечки була підписана угода у 1975 році за посередництвом Саудівської Аравії та Радянського Союзу за якій Сирія негайно збільшила потік від греблі і погодилася дати 60% потоку води Євфрату до Іраку[2][14] У 1987 році, Туреччина, Сирія та Ірак підписали угоду, за якою Туреччина гарантувала на турецько-сирійському кордоні підтримувати стік Євфрату 500 м³/сек, що є 16 км³/рік[2][14]
Археологічні розкопки
Перед заповненням водосховища греблі Табка між 1963 і 1974 проводилася інтенсивна міжнародна програма археологічних розкопок у районі, який перебував під загрозою затоплення. У рамках цієї програми розкопки були проведені на об'єктах, які датовані, починаючи з періоду пізньої Натуфійської культури до періоду Османської імперії. Розкопки включали такі об'єкти, як Абу-Хурейра, Емар, Хабуба Кабіра, Мурейбет, Тель-ес-Свейхат, Тель-Фрей і Дібсі Фарадж. У Джабері, замку на вершині пагорба, який буде перетворено на острів від затоплення водосховища Аль-Ассад, була побудована захисна гласіса, а два мінарети у Мурейбеті та Мескені були переміщені в зону за межами ділянки затоплення[17].
Характеристики греблі і водосховища
Гребля Табка розташована у місці, де скельні виходи на кожній стороні долини Євфрату є менш ніж за 5 км один від одного. Кам'яно-накидна гребля має 4,5 км завдовжки, 60 м заввишки від русла річки (307 м над рівнем моря), 512 м завширшки у підмурівку і 19 м по гребеню[18] ГЕС розташована на південному краю греблі і містить вісім поворотно-лопатевих турбін. Швидкість обертання турбін становить 125 RPM , і вони потенційно можуть генерувати 103 МВт кожна.[19] Водосховище Асад має 80 км завдовжки і в середньому 8 км завширшки[20] Водосховище потенційно може містити 11,7 км³ води, в цьому випадку розмір площі її поверхні буде 610 км².[21] Річне випаровування становить 1,3 км³ у зв'язку з високою середньою температурою влітку в північній Сирії[22] Це вельми багато в порівнянні з водосховищами вище за течією від водосховища Асад. Наприклад, випаровування на водосховищі Кебан становить 0,48 км³/рік приблизно з тією ж площею поверхні[11]
Проте а ні ГЕС, а ні водосховище перед початком громадянської війни у Сирії не використовували свій повний економічний потенціал. Хоча водосховище потенційно може містити 11,7 км³, фактична ємність становить 9,6 км³, з площею 447 км³[23]. Пропонована схема зрошення має ряд проблем, у тому числі високий вміст гіпсу у меліорованих ґрунтах навколо водосховища, засолення ґрунтів, руйнування каналів, якими прямує вода з водосховища, і небажання фермерів переселитися в новітні меліоровані райони. В результаті, тільки 60 000 га зрошували з водосховища у 1984 році.[20] У 2000 році зрошувальна поверхня зросла до 124 000 га, що є лише 19% від прогнозованих 640000 га.[22][24] У зв'язку з низьким надходженням, ніж очікувалося, води з Туреччини, а також відсутність технічного обслуговування, гребля генерує тільки 150 МВт замість 800 МВт.[3] Водосховище є найважливішим джерелом питної води в Алеппо, забезпечуючи місто по трубопроводу з 0,08 км³/рік.[3] Водосховище також підтримує розвиток рибної промисловості[25]
Див. також
Примітки
- Hunt, 1974
- Kaya, 1998
- Shapland, 1997, p. 110
- Bourgey, 1974, pp. 345–346
- Adeel & Mainguet, 2000, p. 214
- Shapland, 1997, p. 109
- Bourgey, 1974, p. 348
- Hughes, 2008
- Anonymous, 2009, p. 11
- McDowall, 2004, p. 475
- Kalpakian, 2004, p. 108
- Shapland, 1997, p. 117
- Frenken, 2009, p. 345
- Wolf, 1994, p. 29
- Kangarani, 2005, p. 65
- Scheumann, 2003, p. 745
- Bounni, Adnan (1977). Campaign and exhibition from the Euphrates in Syria. The Annual of the American Schools of Oriental Research 44: 1–7. ISSN 0066-0035. JSTOR 3768538.
- Bourgey, 1974, p. 349
- Bourgey, 1974, p. 351
- Collelo, 1987
- Altinbilek, 2004, p. 21
- Elhadj, 2008
- Jones et al., 2008, p. 62
- Mutin, 2003, p. 4
- Krouma, 2006
Джерела
- Anonymous (2009). Group denial. Repression of Kurdish political and cultural rights in Syria. New York: Human Rights Watch. OCLC 472433635.
- Adeel, Zafar; Mainguet, Monique (2000). Summary Report of the Workshop. New Approaches to Water Management in Central Asia. United Nations University/ICARDA. с. 208–22.
- Akkermans, Peter M. M. G.; Schwartz, Glenn M. (2003). The archaeology of Syria. From complex hunter-gatherers to early urban societies (ca. 16,000–300 BC). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-79666-0.
- Altinbilek, Dogan (2004). Development and Management of the Euphrates–Tigris Basin. International Journal of Water Resources Development 20 (1): 15–33. ISSN 1360-0648. doi:10.1080/07900620310001635584.
- Bell, Gertrude Lowthian (1924). Amurath to Amurath. London: Macmillan & Co. OCLC 481634750.
- Bounni, Adnan; Lundquist, J. M. (1977). Campaign and exhibition from the Euphrates in Syria. The Annual of the American Schools of Oriental Research 44: 1–7. ISSN 0066-0035. JSTOR 3768538.
- Bourgey, André (1974). Le barrage de Tabqa et l'amenagement du bassin de l'Euphrate en Syrie. Revue de Géographie de Lyon (French) 49 (4): 343–354. ISSN 1960-601X. doi:10.3406/geoca.1974.1658.
- Collelo, Thomas (1987). Syria: A Country Study. Washington: GPO for the Library of Congress. OCLC 44250830.
- Elhadj, Elie (2008). Dry aquifers in Arab countries and the looming food crisis. Middle East Review of International Affairs 12 (3). ISSN 1565-8996.[недоступне посилання з квітня 2019]
- Frenken, Karen (2009). Irrigation in the Middle East region in figures. AQUASTAT Survey - 2008. Rome: FAO. ISBN 978-92-5-106316-3. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 17 вересня 2013.
- Hughes, Hugh (2008). Middle East Railways. AlMashriq. Процитовано 14 грудня 2009.
- Hunt, Carla (1974). Last boat to Tabqa. Saudi Aramco World 25 (1): 8–10. ISSN 1530-5821. Архів оригіналу за 13 січня 2010. Процитовано 17 вересня 2013.
- Inan, Yüksel (2000). The law of international water courses and the Middle East. Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 17 вересня 2013.
- Jamous, Bassam (2009). Nouveaux aménagements hydrauliques sur le Moyen Euphrate syrienne. Appel à projets archéologiques d'urgence. Studia Orontica (French) (DGAM). Процитовано 14 грудня 2009.
- Jones, C.; Sultan, M.; Yan, E.; Milewski, A.; Hussein, M.; Al-Dousari, A.; Al-Kaisy, S.; Becker, R. (2008). Hydrologic impacts of engineering projects on the Tigris–Euphrates system and its marshlands. Journal of Hydrology 353: 59–75. ISSN 0022-1694. doi:10.1016/j.jhydrol.2008.01.029.
- Kalpakian, Jack (2004). Identity, conflict and cooperation in international river systems. Aldershot: Ashgate. ISBN 978-0-7546-3338-9.
- Kangarani, Hannaneh M. (2005). Euphrates and Tigris watershed. Economic, social and institutional aspects of forest in an integrated watershed management. Rome: FAO. OCLC 444911461. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 17 вересня 2013.
- Kaya, Ibrahim (1998). The Euphrates–Tigris basin: An overview and opportunities for cooperation under international law. Arid Lands Newsletter 44. ISSN 1092-5481.
- Krouma, I. (2006). National Aquaculture Sector Overview. Syrian Arab Republic. National Aquaculture Sector Overview Fact Sheets. FAO Fisheries and Aquaculture Department (FAO). Процитовано 15 грудня 2009.
- McClellan, Thomas L. (1997). Euphrates Dams, Survey of. У Meyers, Eric M. The Oxford Encyclopedia of Archaeology in the Ancient Near East 2. New York: Oxford University Press. с. 290–292. ISBN 0-19-506512-3.
- McDowall, David (2004). A modern history of the Kurds. London: I.B. Tauris. ISBN 978-1-85043-416-0.
- Murdoch, D. A.; Vos, R.; Abdallah, A.; Abdallah, M.; Andrews, I.; al-Asaad, A.; van Beusekom, R.; Hofland, R. та ін. (2005). A Winter Survey of Syrian Wetlands. Final Report of the Syrian Wetland Expedition, January – February 2004. London: privately published. OCLC 150245788.
- Mutin, Georges (2003). Le Tigre et l'Euphrate de la discorde. VertigO (French) 4 (3): 1–10. ISSN 1492-8442. doi:10.4000/vertigo.3869.
- Rahi, Khayyun A.; Halihan, Todd (2009). Changes in the salinity of the Euphrates River system in Iraq. Regional Environmental Change 10: 27–35. ISSN 1436-378X. doi:10.1007/s10113-009-0083-y.
- Reichel, Clemens (2004). Appendix B: Site gazetteer. У Wilkinson, Tony J. On the margin of the Euphrates. Settlement and land use at Tell es-Sweyhat and in the Upper Lake Assad area, Syria. Oriental Institute Publications 124. Chicago: Oriental Institute. с. 223–261. ISBN 1-885923-29-5.
- Scheumann, Waltina (2003). The Euphrates issue in Turkish–Syrian relations. У Brauch, Hans Günter; Liotta, P. H.; Marquina, Antonio; Rogers, Paul F.; Selim, Mohammed El-Sayed. Security and environment in the Mediterranean. Conceptualising security and environmental conflicts. Berlin: Springer. с. 745–760. ISBN 3-540-40107-5.
- Shapland, Greg (1997). Rivers of discord: international water disputes in the Middle East. New York: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-312-16522-2.
- Wilkinson, Tony J. (2004). On the margin of the Euphrates. Settlement and land use at Tell es-Sweyhat and in the Upper Lake Assad area, Syria. Oriental Institute Publications 124. Chicago: Oriental Institute. ISBN 1-885923-29-5.
- Wolf, Aaron T. (1994). A Hydropolitical History of the Nile, Jordan and Euphrates River Basins. У Biswas, Asit K. International Waters of the Middle East: From Euphrates-Tigris to Nile. Oxford University Press. с. 5–43. ISBN 978-0-19-854862-1.